Соціокультурні механізми реалізації потенціалу взаємодії освіти і політики в контексті процесу модернізації суспільства. Кризовий стан освіти як актуальна глобальна проблема сучасності. Досвід і проблеми освітньо-інформаційної політики європейських країн.
Аннотация к работе
ПОТЕНЦІАЛ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТНЬО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ Рецензенти: Предборська І.М., доктор філософських наук, професор Кушерець В.І., доктор філософських наук, професор Муляр В.І., доктор філософських наук, професор Автор осмислює концептуальні засади освітньо-інформаційної політики, аналізує соціокультурні механізми реалізації потенціалу взаємодії освіти і політики в контексті процесу модернізації суспільства.Існування людства на початку ХХІ століття тісно повязане з новими стратегіями розвитку, що формуються на основі знань, інформації, високоефективних технологій. Педагогічна спільнота зазнає небачених раніше впливів, у результаті чого традиційні настанови дедалі більше виявляють свою невідповідність тим вимогам, які висуваються перед освітою нинішнім етапом розвитку, повязаним із переходом людства до інформаційного суспільства. Здатність ефективно розвязувати проблеми визначає рівень особистої компетентності, міру культурної зрілості людини, її соціальну якість, а це передбачає не тільки освоєння знань, а й формування в процесі освіти адекватних сучасному рівню цивілізаційного розвитку ціннісних орієнтацій. Одним із перспективних шляхів удосконалення інформаційної підтримки освіти є створення єдиного інформаційного простору, в якому впроваджуються новітні інформаційні та телекомунікаційні технології, використовуються унікальні інформаційні ресурси, природно формується культура, що породжується інформаційною добою, реалізуються інтереси та потреби індивідів і соціальних груп. У багатьох країнах, які переживали трансформацію в напрямі до інформаційного суспільства, поставало питання формування такої політики, яка забезпечувала б вигідні умови використання інформаційних ресурсів і технологій в освіті.Усе це і багато іншого визначає завдання номер один - розвивати освіту і науку в суспільстві [114, с.7-8]. Філософи, соціологи, представники різних галузей гуманітарного та природничонаукового знання все частіше висловлюють ідею про те, що стійкий і безпечний розвиток економіки, людського співтовариства в цілому повязаний із саморозвитком, “самодобудовуванням”, самоактуалізацією людської особистості, що зумовлюється перш за все вдосконаленням сучасної системи освіти. Саме з інформатизацією багато фахівців повязують свої сподівання на можливість побудови сучасної відкритої системи освіти, хоча масове впровадження нових інформаційних технологій навчання ще й дотепер залишається складною проблемою, що вимагає для свого розвязання науково обґрунтованої та матеріально забезпеченої освітньо-інформаційної політики держави. В останні десятиріччя в багатьох країнах освіта вважається головним, провідним чинником політичного, економічного, соціального та культурного прогресу, тому що будь які прояви її кризи неминуче позначаються на розвитку країни, породжуючи негативні соціокультурні наслідки для суспільства в цілому. Тут діють механізми взаємовпливу, зокрема, як зазначає В.Журавський, “процес адаптації освіти до інших соціальних систем суттєвим чином впливає також на ці системи, а саме: більш економічно успішними стають, передусім, більш освічені (отже, і більш професійні) учасники економічного процесу; більш активними, творчими (у правових питаннях) і лояльними стають більш освічені громадяни; освіта стає все важливішою умовою успішності політичної карєри; релігійні організації переймають все більше цінностей і цілей (передусім гуманістичних) у системі освіти” [67, с.13-14].Одним із критеріїв такої трансформації може слугувати відсоток населення, зайнятого у сфері інформаційних послуг, оскільки, на думку вчених, якщо в суспільстві понад 50% населення працює у сфері послуг - настала постіндустріальна фаза його розвитку, якщо ж понад 50% населення займається сферою інформаційних послуг, таке суспільство стало інформаційним [див.: 1]. Сьогодні цілком ясно, що в умовах інформаційного суспільства, в процесі переходу від "споживацької" до нової, гуманістичної концепції людини, головним в освіті XXI століття має бути рух до людини, до її духовності, розвиток її творчих здібностей, боротьба з технократичним снобізмом. У США метою освіти проголошено розвиток особистості, розуміння підлітком себе, своїх можливостей, упевненості в собі, вміння легко адаптуватися до змін у житті; озброєння базовими знаннями, мовними та математичними навичками; розвиток цікавості до безперервної освіти і вміння набувати знання самостійно; екологічна освіта і виховання; розвиток мислення і здатності приймати самостійні рішення; підготовка до майбутньої професійної діяльності, карєра і сімейне життя; естетичне й етичне виховання, розвиток уміння розумно використовувати вільний час; розвиток громадянської відповідальності, шанобливе ставлення до закону і влади, розуміння соціально-економічної та політичної системи держави; оволодіння комунікативними навичками, розвиток духу співдружності та кооперації тощо [див.: 169, с.183-184].
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Освітні виклики інформаційного суспільства
1.1 Кризовий стан освіти - актуальна глобальна проблема сучасності
1.2 Трансформація форм і змісту освіти в інформаційному суспільстві
1.3 Методологічні засади модернізації теорії та практики сучасної освіти
Розділ 2. Інформаційні детермінанти розвитку освіти
2.1 Становлення інформаційного простору освіти
2.2 Інформаційно-комунікаційні можливості сучасної системи освіти
2.3 Інформатизація та технологізація освіти
Розділ 3. Горизонти освітньо-інформаційної політики
3.1 Наукове підґрунтя освітньо-інформаційної політики
3.2 Досвід і проблеми освітньо-інформаційної політики європейських країн
3.3 Потенціал освітньо-інформаційної політики української держави