Засади духовності у постнекласичній методології, відмінні від класично-метафізичного її аналізу. Практичні аспекти діяльності людини. Співвідношення знання і особистості у навчально-виховному процесі, вирішенні актуальних проблем екологічної свідомості.
Аннотация к работе
Постметафізичний дискурс духовності та онтос антропобуття
Осипов А.О.Вирішення цього питання дає можливість окреслити нову систему координат, у якій можна було б усвідомлювати єдність матеріального і ідеального аспектів буття і тим самим - методолгію аналізу духовності за межами епістемологізму класичної філософії, що має велике значення як для побудови “нової метафізики” - у теоретичному плані, так і дасть можливість визначити такі практичні аспекти діяльності людини як навчання, виховання, питання співвідношення знання і особистості у навчально-виховному процесі, вирішення актуальних проблем екологічної свідомості. Для досягнення цього: а) аналізується співвідношення метафізики і епістемологізму та їх абстрагування від тілесності людини; б) виявляється співвідношення онтології і гносеології і дискурсі епістемологічної парадигми; в) визначається співвідношення діахронічного і синхронічного вимірів антропобуття і їх співвідношення з онтосом, тілесністю та онто-гносеологічним осягненням дійсності, г) виявляються характеристики абстрагування онто-гносеологічного оягнення дійсності від тілесності; д) окреслююються умови існування “безпосередності” як онтосу, на теренах чого розгортаються змістовні характеристики тілесностіі, здійснюється символічна діяльність у духовних практиках. З антропологічної токи зору уявлення про зовнішню субєктові предметність як дещо незалежне від свідомості людини виникає в результаті однобічної акцентуації діяльності окремих органів відчуття (зору, слуху, дотику) людини, що встановлює абстратктну просторово-часову дистанцію між субєктом і обєктом, контекст значень якої для людини закріплюється духовно-теоретичним осягненням дійсності у вигляді послідовності логічних визначень і розмірковувань. Для того, щоб перемістити усе своє тіло як певну одиничну “точку” у геометричному просторовочасовому континуумі і уявити це переміщення як рух певної точки (а саме з цього уявлення виходить математика і природознавство), людині потрібно абстрагуватися від багатоманітних складових цього руху, абстрагуватися від внутрішніх мотивацій до дії і цільових інтенцій здійснення цього руху, одним словом, абстрагуватися від усієї конкретно-безпосередньої змістовності причин руху, котрі мають субєктивнопсихологічний характер. Якщо причинно-наслідковий дискурс діахронічного бачення дійсності досягає розуміння її єдності (дійсності) шляхом конституювання послідовності, що означає дискретно-логічне леред-ставлення дійсності (перед-став), її реконструкцію у формі теорії (думки), і при цьому у ході теоретичної реконструкції сам субєкт (той, хто усвідомлює теорію) вилучається за межі теоретичного дискурсу (у кращому випадку це вилучення має свідомий характер, наприклад, ідея стороннього спостерігача у теорії А.
Список литературы
духовність людина метафізичний постнекласичний
1. Хайдеггер М. Бытие и время. - М., 1997.
2. Чарльз Т. Подолання епістемології // Після філософії: кінець чи трансформація? - К., 2000.
3. Хайдеггер М. Тезис Канта о бытии // Хайдеггер М. Время и бытие. - М., 1993.
4. Хайдеггер М. Преодоление метафізики // Хайдеггер М. Время и бытие. - М., 1993. .
5. Осипов А.О. Тілесність як парадигма сучасної філософії // Вісник КНУ ім.Т. Шевченка. Філософія. Політологія. “Київський університет” № 64-67. 2004.
6. Хайдеггер М. Что такое метафизика? // Хайдеггер М. Время и бытие. - М., 1993.
7. Хайдеггер М. Положение обосновании. - СПБ, 1999. .
8. Осипов А.О. Парадигма тілесності у символотворчому процесі духовних практик // Практична філософія. - 2003. - № 3.
9. Осипов А.О. Практична філософія як дискурс духовної практики (Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич) // Практична філософія.