Вивчення сутності та основних характеристик порівняльного методу, специфіки його застосування щодо дослідження політичних інститутів країн Західної Європи. Існуючі різновиди урядів у країнах Західної Європи. Форми участі громадян в політичному житті.
Аннотация к работе
Львівський національний університет імені Івана ФранкаКорецького НАН України доктор політичних наук Долженков Олег Олександрович, начальник управління міжнародних відносин, європейської інтеграції та звязків з одеською діаспорою Одеської міської ради доктор політичних наук, професор Чемшит Олександр Олександрович, Севастопольський національний технічний університет, завідувач кафедри філософських і соціальних наук У дисертації виконано комплексне порівняльне дослідження політичних інститутів 16 країн Західної Європи після Другої світової війни. Доведено, що етнічна основа соціополітичних поділів сьогодні представлена у двох варіантах: як етномовна і етнічна, що територіальна основа трансформувалася в регіональну підставу соціополітичного поділу. Ключові слова: порівняльний аналіз, неоінституціоналізм, політичний інститут, політична система, соціополітичний поділ, глава держави, парламент, уряд, виборча система, політична партія, політична участь. Выяснена сущность социополитического раздела “новая политика” и обосновано необходимость учета нового разделана основании отношения к проблеме иммиграции.На Лісабонському саміті 18-19 жовтня 2007 р. було прийнято рішення про обрання в найближчому майбутньому голови Європейського Союзу на загальноєвропейських виборах та суттєве посилення повноважень Ради Європи як “брюссельського європейського уряду” та Європейського Трибуналу Справедливості (судова складова тріумвірату європейської влади). Нові явища та виклики, які визначилися на початку нового століття/тисячоліття, зумовили значною мірою необхідність порівняльного аналізу політичних систем країн Західної Європи та вивчення основних тенденцій, які сформувалися в них після Другої світової війни. Економічні, політичні та соціальні характеристики цих країн трактуються багатьма, враховуючи й Україну, як найбільш успішні з сукупності існуючих у світі практик. Мета і завдання дисертаційного дослідження - розробити напрям порівняльного аналізу політичних систем країн Західної Європи в площині їхніх основних політичних інститутів з подальшою його верифікацією та апробацією на аналогічні дослідження. аналіз трансформації програмних документів і практичної позиції політичних партій країн Західної Європи дав підстави виділити такі тенденції: 1) відбулась якісна зміна структури лівих партій, коли комуністичні партії втратили свій вплив на політичне життя і виборців, або зазнали суттєвих змін і перейшли на позиції близькі до соціал-демократії; 2) в середовищі лівих партій домінуючу позицію займають соціал-демократичні партії; 3) другим типом у середовищі лівих за рівнем впливу стали партії зелених; 4) соціал-демократичні партії в ідейно-програмному плані змістилися в напрямі центру ліво-правого політичного спектра, активно запозичуючи програмні положення, традиційно властиві для правих партій; 5) партії зелених переважно займають ліво-центристську позицію, приділяючи у своїй діяльності значну увагу питанням захисту інтересів жінок і сексуальних меншин; 6) “традиційні” праві партії переважно займають позицію в центрі політичного спектра, активно запозичуючи програмні положення, властиві “традиційним” лівим партіям; 7) рух назустріч “традиційних” лівих і правих партій сприяє стабілізації політичних систем європейських країн та створює одночасно обмеження та сприятливі можливості для виникнення нових політичних партій; 8) праву нішу політичного спектра європейських країн на початку ХХІ ст. опанували крайні праві партії, які належать до категорії постматеріалістичних, представляють напрям “нової” політики і характеризуються антиіммігрантським та популістичним характером.Новий інституціоналізм або “критичний інституціоналізм” сприяв, на відміну від старого інституціоналізму, залученню до аналізу не лише найсуттєвіших інститутів - держава, уряд, парламент, партії та бюрократія, а й інститутів “другого порядку”, а також неформальних інститутів. Як своєрідний механізм впорядкування та управління політичними процесами політичні інститути охоплюють структуру/ організацію; систему прийнятих в інституті норм, цінностей, або таких, які визнає цей інститут (це може бути також нехтування існуючими правовими нормами у країні); зразки поведінки/взаємовідносин, відповідно функції, які виконує цей інститут у суспільстві; засоби та механізми з допомогою яких інститут функціонує. Дисертант дотримується визначення соціополітичного поділу, яке передбачає інтеграцію соціальної групи/груп і політичної партії/партій, коли ідентифікація індивіда зі своєю соціальною групою буде передбачати наступний партійний вибір та коли партія стає інституційним представником інтересів цієї соціальної групи на політичній арені. Головним індикатором, який свідчить про перетворення певного існуючого соціального поділу, представленого відповідними групами у соціополітичний поділ, є виникнення звязку між групою та політичною партією, або іншим політичним інститутом, який буде виступати представником інтересів цієї групи.