Порівняльний аналіз політичних інститутів Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія - Автореферат

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукРобота виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України Науковий керівник: доктор політичних наук, професор Романюк Анатолій Семенович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри політології Захист відбудеться “21” січня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м.Розвиток політико-порівняльного аналізу у ХХ столітті сприяв комплексному вивченню політичних інститутів багатьох країн світу. Це призвело до формування проблем: наскільки політичні інститути, які є у державах регіону, відповідають зразкам, поширеним у демократичних країнах; якою мірою концептуальні положення теорії модернізації можуть трактуватися як універсальні і здатні функціонувати відповідно до матриці, встановленої у західних країнах. Також одночасно ставить питання про коректність застосування наукових конструкцій: інститут, політична система щодо монархічних держав та республік, у яких потужну роль відіграє релігія. Для дослідження обрано Арабську Республіку Єгипет та Королівство Саудівська Аравія. Вперше в українській політичній науці одержано висновок, що: • політичні інститути, властиві західним демократичним суспільствам, через які може відбуватися модернізаційний процес, мають лише формальну подібність із політичними інститутами в АР Єгипет та КСА і несуть різне функціональне навантаження.У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження політичних інститутів” розглянуто концептуальні основи і джерельну базу стану вивчення політичних інститутів АР Єгипет та КСА, подано основні підходи до розуміння категорій “політичний інститут” та “політична система”. Обгрунтовано вибір обєктів дослідження, пояснено логіку застосування методології політико-порівняльного аналізу, конкретних методик в її межах (кейс-стаді, кантрі-стадіс, бінарний аналіз та ін.), особливих методів близькосхідних досліджень. У працях ізраїльських авторів переважає тема взаємодії інститутів у політичних системах в контексті палестино-ізраїльського конфлікту, що не є предметом нашого дослідження. У підрозділі 1.3 - “Загальні та особливі методи дослідження” пояснюється необхідність застосування таких методів як кейс-стаді, кантрі-стадіс у межах політико-порівняльного аналізу, а також біхевіорального методу, який ми застосовуємо в ході досліджень конкретних персоналій (глав держав АР Єгипет ат КСА). Є такі відмінності: можливість обирання глави держави всенародним голосуванням (АР Єгипет); право розпуску меджлісу главою держави (КСА); строковість каденції (АР Єгипет); право поєднувати посаду глави держави та премєр-міністра (КСА).Політичні інститути - складові політичних систем АР Єгипет і КСА, які відзначаються особливостями своїх структур і функцій, що виконують. Слабкі звязки із зовнішнім середовищем роблять політичні системи АР Єгипет і КСА уразливими до сильних поштовхів іззовні, тому нестійкими та закритими. Єгипетська та саудівська політичні системи містять ознаки, непритаманні західним системам: присутність особливих політичних інститутів; інтегрованість елементів шаріату в політико-правові норми; однорідність політичної культури на основі ісламських цінностей; юридична (КСА) та фактична (АР Єгипет) моністичність виконавчої гілки влади. Досліджувати політичні системи близькосхідного політичного простору необхідно з врахуванням і особливих інститутів, які є органічною частиною інституційної складової політичних систем досліджуваних країн. У досліджуваних державах діють традиційні для демократичних країн інститути (глави держави, уряду, суди, ЗМІ, НУО).Становлення політико-порівняльних близькосхідних досліджень // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах “Грані”. Клан як квазі-інститут політичних систем близькосхідних країн // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Порівняльний аналіз лібералізаційних процесів Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія // Науковий вісник Ужгородського університету. Ужгород : Видавництво Ужгородського національного університету “Говерла”. Вісник Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

У висновках дисертаційної роботи підведено підсумки здійсненого дослідження, узагальнено ряд індикаторів та виділено обєднуючі положення дисертації. Зокрема визначено таке: Політичні інститути - це різновид соціальних інститутів, які мають формальні (закріплені законодавством) та неформальні (легітимовані традицією) ознаки. Це - одні з компонентів політичних систем, що перебувають у стійкій єдності; належать до внутрішнього середовища систем і відрізняються від оточення. Політичні інститути вивчалися західними дослідниками (С. Хантінгтон, А. Пшеворський, П. Меркл та ін.), арабськими (М. Теграніан, М. бен Барка, М. Х. Хейкал та ін.), ізраїльськими (І. Шамір, Д. Епштейн, А. Брегман та ін.), також науковцями пострадянського простору (М. Сапронова, М. Жданов, М. Кармазіна, Р. Гейнутдін та ін.). Звенено увагу на панування мілітарних груп, діяльність інститутів в умовах високого ризику через військові конфлікти у регіоні, єдність світської і духовної влад тощо. Політичні інститути - складові політичних систем АР Єгипет і КСА, які відзначаються особливостями своїх структур і функцій, що виконують. Наприклад, функція політичної соціалізації справджується для обмеженого кола акторів політичного процесу, що зумовлює виникнення нових форм політичної участі. Подібно виконується і функція агрегації інтересів: відбувається узагальнення пріоритетів домінантних політичних інститутів. Слабкі звязки із зовнішнім середовищем роблять політичні системи АР Єгипет і КСА уразливими до сильних поштовхів іззовні, тому нестійкими та закритими. Єгипетська та саудівська політичні системи містять ознаки, непритаманні західним системам: присутність особливих політичних інститутів; інтегрованість елементів шаріату в політико-правові норми; однорідність політичної культури на основі ісламських цінностей; юридична (КСА) та фактична (АР Єгипет) моністичність виконавчої гілки влади. Відрізняються і умови зовнішнього середовища: для близькосхідного регіону характерне часте військове напруження, що впливає на структуру політичних систем - утворюються нові політичні інститути і посилюється авторитарний режим правління. Підтримуючи новітні тенденції у компаративістиці з виділення політичних систем близькосхідних країн в окремий тип (А. Хейвуд), ми відносимо їх до політичних систем ісламського устрою. З огляду на це, західне розуміння категорії „політична система” для близькосхідних країн значною мірою формалізується. Концептуальні положення теорії модернізації на близькосхідному політичному просторі реалізуються з особливостями, притаманними для регіону. Досліджувати політичні системи близькосхідного політичного простору необхідно з врахуванням і особливих інститутів, які є органічною частиною інституційної складової політичних систем досліджуваних країн. Так категорія політичної системи цілком може бути застосована щодо характеристики політичної сфери АР Єгипет та лише незначною мірою як синонім політичної сфери щодо КСА, оскільки у цій державі політична влада виступає власністю Дому Саудів.

У досліджуваних державах діють традиційні для демократичних країн інститути (глави держави, уряду, суди, ЗМІ, НУО). Деяких традиційних інститутів у КСА немає (парламенту та політичних партій). Відзначено дисбаланс між інститутами, де найбільш впливовий - інститут глави держави. Це випливає з аналізу законодавчих норм, політичної практики та кількісного методу перевірки впливовості (за методикою А. Сіарофа). Інститут уряду в КСА та АР Єгипет - 2 за вагомістю у вертикалі виконавчої влади і підконтрольний главі держави. У КСА монарх - глава Ради міністрів. Вагомим феноменом саудівського уряду є робота в ньому 7 міністрів держави, які не наділені державними обовязками, однак їм відведена функція набуття досвіду управління. Суди, як традиційні інститути, працюють і в КСА, і в Єгипті. Відзначаються ієрархічністю та географією юрисдикції. Парламент і політичні партії - традиційні інститути АР Єгипет, однак їх немає в КСА. В історії єгипетського парламентаризму ми виділили 3 етапи (французький, змішаний та новітній). Відповідно до єгипетського досвіду, законодавчий орган може бути заснований „зверху” носіями влади чи внаслідок дії обєктивних обставин. Тобто, для перспектив парламентаризму в КСА потрібна ініціатива глави держави та міжнародних організацій. Політичні партії в Єгипті ми класифікували на ліберальні, соціалістично-релігійні та ліві. З ініціативи Х. Мубарака відбувається зміцнення партійної системи (політичні партії отримали пріоритетне право висування кандидатів у президенти країни). Майбутнє становлення багатопартійності в КСА залежить від волі діючого монарха, на даному етапі у цій країні партій немає. У КСА і АР Єгипет діють неурядові організації. За НУО в АР Єгипет встановлено жорсткий контроль, а в КСА вони знаходяться під повним державним контролем, у т.ч. й фінансовим. Отож, не представляють громадський сектор, а є елементом державної конструкції. Для політичних інститутів АР Єгипет і КСА характерна проблема клановості. У КСА ми виділили таку тенденцію: поділ державних повноважень відбувається, зазвичай, по лінії братів: саме брати монарха є міністрами; неповнокровні брати переважно стають заступниками. Їхні діти - асистентами та радниками власних батьків, щоби пізніше зайняти цю ж посаду. В АР Єгипет прийняті конституційні зміни, що уможливлюють прихід до влади сина президента Х. Мубарака Гамаля. Цьому стану речей сприяє ментальне тяжіння членів умми до авторитарного та прогнозованого лідера.

Політика та релігія в АР Єгипет і КСА - переплетені. Елементи шаріату включені у законодавство досліджуваних країн, хоча різною мірою: у КСА законодавчі норми базуються на основі релігійних догм у всіх сферах правовідносин, а в АР Єгипет духовні судді займаються лише питаннями сімейного законодавства. Іслам проник і в інституційну складову політичних систем: тут діють релігійні інститути - групи тиску на релігійній основі (радикальні мусульманські організації та ради духовенства - вища рада улеми в КСА й ісламська дослідницька рада в Єгипті, які відрізняються метою діяльності та широтою повноважень). В обох політичних системах ми відзначили процес вивільнення судів від клерикальних впливів за ініціативою глави держави. Втім, це не переміщує судові інстанції в напрямку становлення незалежної гілки влади, а лише поступово залучає її до меж виконавчої.

Окрім традиційних, у політичних системах близькосхідних країн діють особливі інститути (групи тиску, інститути дорадництва, радикальні та терористичні організації). Найбільш впливові - групи тиску на клановій основі. Також діють групи на духовній та мілітарній основах, але коло їхнього впливу обмежене, оскільки вони не мають на меті зміни діючого режиму. Дорадчі органи Меджліс аш-Шура в КСА та Шура в Єгипті - особливі інститути політичних систем близькосхідних країн, створені для консультування виконавчої гілки влади з важливих державних питань. Станом на сьогодні вони розширюють базу акторів політичного процесу. Дорадчі органи не мають перспектив переростання в парламент, отож їхнє функціонування не вважаємо підвалинами розвитку парламентаризму в КСА. Терористичні та радикальні мусульманські організації - це інститути, які виступають специфічною формою участі громадян у політичному житті своєї держави, хоча й використовують недозволені методи впливу.

Особливості системи цінностей для традиційних єгипетських та саудівських суспільств проявляються у таких факторах як тісний взаємозвязок політичної і релігійної сфер ( звідси і вплив шаріатських норм на прийняття політичних рішень); панування в громадській думці уявлень про сильного правителя, що сприяє зміцненню авторитарних режимів навіть в арабських республіках; підвищені впливи родини (що в політико-інституційному відношенні продукує групи тиску на клановій основі, включаючи найвищий владний рівень); схильність деяких членів єгипетського та саудівського суспільств бути акторами політичного та громадського життя, однак в умовах панування авторитаризму і жорсткого контролю за громадським сектором і неширокими політичними правами громадян Єгипту (підданих Саудівської Аравії), вони приєднуються до особливих інститутів, діяльність яких несанкціонована - радикальних та терористичних угруповань.

Ключовий для демократичного суспільства інститут „громадянина” (у КСА - підданого) та „мусульманина” (правовірного) - взаємоповязані, де релігійність - первинна. У КСА для набуття підданства людина повинна бути „ментально відповідною”, (поділяти ваххабітські релігійні цінності КСА). В АР Єгипет громадянин також повинен належати до одного з 3 визначених законом віросповідань - ісламу, християнства, юдаїзму. В інших випадках людина повинна вказати у посвідченні особи, що не сповідує жодної релігії, отож, представники інших віросповідань піддаються обмеженням прав людини. У той же час у КСА приналежність до мусульманської релігії за відсутності саудівського підданства не означає рівності прав із підданими. Це особливо позначається на мусульманській меншості шиїтів, котрі піддаються обмеженням у професійній діяльності і актам насилля.

Між політичними інститутами АР Єгипет та КСА існують спільні та відмінні характеристики.

Спільності: - приналежність обох держав до умми;

наявність традиційних інститутів (глави держави, уряду, судів, НУО та ЗМІ);

присутність особливих інститутів (дорадчі органи, групи тиску на релігійній, мілітарній, клановій основі);

судоустрій АР Єгипет та КСА має елементи шаріату. Однак, існує тенденція до звуження частки шаріату та поступового посилення контролю виконавчої гілки влади над судовою;

комунікації носять, переважно, односторонній характер з центру, що робить політичні системи даних країн закритими;

домінуючим інститутом є глава держави; каденції - тривалі у часі;

і в КСА, і в АР Єгипет є проблема спадкування державних посад;

недостатній рівень вивчення політичних інститутів АР Єгипет та КСА у компаративістиці.

Відмінності: присутність в АР Єгипет та відсутність у КСА деяких політичних інститутів (парламенту, політичних партій);

шаріат регулює в АР Єгипет лише сімейні спори, а в КСА є основою законодавства;

групи тиску на релігійній основі (вища рада улемів у КСА та ісламська дослідницька рада в АР Єгипет) мають різний ступінь впливу;

в АР Єгипет відбуваються періодичні вибори (глави держави, парламенту, Шура (в т.ч. і довибори), місцевих та регіональних органів влади). У КСА обіцяні у 2003 р. вибори до місцевих органів влади поки що не відбулися.