Огляд основних методів порівняння в політичній науці. Історія виникнення та розвитку інституту президентства в світі. Конституційно-правовий статус президента Польщі та президента США: процедура виборів у цих двох країнах та основні повноваження.
Аннотация к работе
Порівняльний аналіз інституту глави держави в президентських та напівпрезидентських республіках ВСТУП політичний президент польща Актуальність теми. Конституційно-правова доктрина розглядає главу держави як посадову особу, яка очолює всю державу та володіє широкими повноваженнями. Одним з найважливiших елементiв державного механiзму є глава держави - особа, яка займає формально вище мiсце в структурi державних iнститутiв i водночас здiйснює функцiю представництва самої держави в цiлому. Мета дослідження полягає в тому, щоб за допомогою порівняльного аналізу порівняти інститут глави держави у президентській та напівпрезидентській республіках (на прикладі Польщі та Сполучених Штатів Америки). Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: – охарактеризувати основні методи порівняння в політичній науці; – визначити основні поняття дослідження; – розглянути історію виникнення та розвитку інституту президента в світі і безпосередньо в Польщі та США; – дослідити конституційно-правовий статус президента Польщі та президента США, процедуру виборів президента у цих двох країнах та його повноваження. Системний метод для визначення місця та ролі глави держави у механізмі здійснення влади. Завжди організована людська спільнота мала керівника (правителя) визнаного або нав’язуваного, залежно від конкретних історичних умов. Розглядаючи інститут держави необхідно прийняти за відправну точку констатацію, що сьогодні конституційні системи різняться між собою (між іншими) і з точки зору наукової концепції організації влади (ця категорія є ключем пояснення державно-правового механізму). Глави держави входив і входить до складу органів державної влади поряд із парламентом. У державах же, де влада побудована на принципі розподілу влад, а державна система уявляється як складова трьох великих влад, “гілок”- законодавча, виконавча, судова - главу держави, як правило, приєднують до виконавчої влади, звідси і часте вживання словосполучення “глава виконавчої влади” або “Виконавча влада: глава держави і уряд ”. Поряд із парламентом, органом представництва, звичайно, на національному рівні, є глава держави (у деяких республіках), оскільки вони обрані на основі загального виборчого права. Так, у деяких державах виконавча влада складається з єдиного державного органу (зокрема, у жорстких президентських республіках члени уряду складають одну команду помічників глави держави). В іншій групі держав виконавча влада здійснюється двома державними органами - главою держави та урядом (наприклад, Великобританія). У недавньому минулому в СРСР і деяких тоталітарних країнах Східної Європи колегіальним главою держави були президії вищих представницьких органів державної влади. В якості прикладу колегіального глави держави у країнах із демократичним політичним режимом можна привести лише Федеральну раду Швейцарії; хоча у цій країні існує президент конфедерації, основним завданням якого є голосування у Федеральній раді. В юридичній літературі зарубіжних країн під главою держави прийнято розуміти конституційний орган і одночасно вищу посадову особу, яка посідає, як правило, юридично вище місце в ієрархії державних інститутів і яке здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті і у відносинах з іншими державами. Залежно від форми правління - це або президент, або монарх. Так, у Швейцарії функції глави держави згідно з чинною Конституцією 1999 р. виконує Федеральна рада, яка одночасно є й урядом країни. Він є гарантом правильного функціонування державних інститутів; здійснює вище представництво Іспанії у міжнародних відносинах, особливо з націями, з якими вона повязана історично, а також здійснює функції, надані йому Конституцією і Законом”. Більш широкими і реальними владними повноваженнями володіє глава держави тієї країни, де він одночасно є носієм виконавчої влади і очолює уряд (США, Франція, Чехія). Дещо меншою мірою помітний його вплив на формування державної політики у парламентарних монархіях (Великобританія, Японія) і парламентарних республіках (Німеччина, Італія, Угорщина). Прямі вибори передбачають вибори в два тури: коли в першому турі жоден з кандидатів не набирає абсолютної більшості голосів, то через два тижні проводиться другий тур, 6 якому балотуються тільки два кандидати, що зібрали найбільшу кількість голосів у попередньому турі. Непрямі вибори президентів, як і прямі, створюють для глави держави можливість бути незалежним від парламенту, а в деяких випадках протиставляти себе цьому інституту. Обговорення питання про впровадження посади Президента колишнього СРСР, а потім і президентів РФ, України та інших республік, викликало величезну кількість різноманітних публікацій, відгуків, які також допоможіть у зясуванні поняття президент. Депутат В.Н. Кудрявцев, відомий правознавець, підкреслив, що передбачуваний законопроект один із елементів складного процесу формування соціалістичної правової держави1. У період заснування посади президента колишнього Радянського Союзу було достатньо владних структур