Визначення статусу порівняльного правознавства як науки. Співвідношення порівняльного правознавства з іншими юридичними науками, такими, як теорія держави та права, історія держави та права, галузеві юридичні науки, міжнародне право, європейське право.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукСкладні і суперечливі процеси, які відбуваються в сучасному світі - розширення звязків між країнами та поглиблення їх інтеграції, яка в кінці ХХ століття набула всезагального характеру, а з другого боку, розпад деяких регіональних обєднань та окремих держав і посилення у звязку з цим національних відмінностей між державами в результаті їх суверенізації, не могли не торкнутися права. При всій важливості порівняльних досліджень значні фундаментальні праці, присвячені порівняльному правознавству, складають не таку вже й значну величину навіть у світовій юридичній літературі. Поряд із безсумнівними здобутками, що не втратили свого значення, а також величезним за обсягом фактичним порівняльним матеріалом, який в цілому вірно відображав процеси, що відбувалися в досліджуваних ними країнах, їх працям властиві ті ж методологічні недоліки, які притаманні всій радянській літературі з порівняльного правознавства. Що ж стосується праць із загальнотеоретичних і методологічних проблем порівняльного правознавства, то вони в Україні практично були відсутні. Серед них слід назвати насамперед такі, як різке зниження обсягу фінансування науки взагалі і юридичної, зокрема, недоступність (чи, принаймні, надзвичайна обмеженість) матеріалів для дослідження, розпорошення і так незначних наукових сил з порівняльного правознавства, тощо.Перший розділ - “Природа порівняльного правознавства” - присвячений зясуванню того, що являє собою порівняльне правознавство: метод, автономну науку чи і метод і науку; який термін доцільніше застосовувати до зазначеного явища; досліджується історія становлення та розвитку порівняльного правознавства, в тому числі й в Україні. Оскільки розуміння термінів “право”, “законодавство” повязане з явищами, призначенням яких є регулювання поведінки людей та їх спільностей, може виникнути думка про появу якоїсь нової галузі “порівняльного” права, тоді як порівняльне правознавство являє собою лише систему знань, а не правил поведінки. Автор дотримується позиції, згідно з якою питання про природу поняття “порівняльне правознавство” не можна вирішувати за способом альтернативи “або-або” - або метод, або наука (чи, принаймні, наукова дисципліна). Розуміння того, що право, як явище, існує не лише у формі закону, а й у інших формах - судової практики, правових звичаїв, доктринального тлумачення тощо, змінює діапазон використання порівняльного правознавства. Аналізуючи різноманітні позиції, висловлені в літературі щодо меж порівняльного правознавства, дисертант вважає, що вихід за межі застосування порівняльно-правового методу в порівняльному правознавстві не тільки можливий, а й необхідний, проте весь арсенал засобів і способів пізнання, які ним використовуються, має бути спрямований на досягнення цілей порівняльного правознавства і не виходити за межі його предмета.В історії формування і розвитку порівняльного правознавства можна виділити шість основних етапів: окремих спроб порівняльних досліджень актів різних державних утворень; застосування порівняльно-правового методу в історико-правових дослідженнях; використання порівняльно-правового методу як інструменту законотворчості, зокрема кодифікації, який можна назвати етапом “законодавчого” порівняльного правознавства; застосування порівняльного аналізу до різних правових систем з метою поглибленого вивчення самого феномену права та тенденцій його розвитку; формування теорії порівняльного правознавства: його функцій, правил порівняльно-правового аналізу, методики тощо; поступового переростання теорії порівняльного правознавства в автономну науку: формування предмета порівняльного правознавства, його понятійного апарату, визначення місця в системі юридичних наук. В сучасних умовах порівняльне правознавство виступає у двох значеннях: як спеціально-науковий метод досліджень, який широко використовується найрізноманітнішими юридичними науками, та як автономна наука, що має свій власний предмет, функції, методологію. Проте це не означає повну відсутність національних наукових традицій у використанні порівняльно-правового методу та розробці його теорії. В більш розгорнутому вигляді предметом порівняльного правознавства охоплюються: ? теорія використання порівняльно-правового методу та інших засобів і способів пізнання, що застосовуються в порівняльно-правових дослідженнях; Методологічна частина зводиться, головним чином, до вчення про методологію порівняльно-правового аналізу, його рівні, прийоми та правила, співвідношення з іншими методами, які використовуються порівняльним правознавством, та розробки методики проведення порівняльно-правових досліджень щодо окремих обєктів.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У висновках підведено загальні підсумки дослідження, сформульовано основні наукові положення, що становлять зміст дисертації, а саме: 1. В історії формування і розвитку порівняльного правознавства можна виділити шість основних етапів: окремих спроб порівняльних досліджень актів різних державних утворень; застосування порівняльно-правового методу в історико-правових дослідженнях; використання порівняльно-правового методу як інструменту законотворчості, зокрема кодифікації, який можна назвати етапом “законодавчого” порівняльного правознавства; застосування порівняльного аналізу до різних правових систем з метою поглибленого вивчення самого феномену права та тенденцій його розвитку; формування теорії порівняльного правознавства: його функцій, правил порівняльно-правового аналізу, методики тощо; поступового переростання теорії порівняльного правознавства в автономну науку: формування предмета порівняльного правознавства, його понятійного апарату, визначення місця в системі юридичних наук.
2. В сучасних умовах порівняльне правознавство виступає у двох значеннях: як спеціально-науковий метод досліджень, який широко використовується найрізноманітнішими юридичними науками, та як автономна наука, що має свій власний предмет, функції, методологію.
3. Тривала відсутність власної державності в Україні негативно відбилась на розвитку порівняльно-правових досліджень. Проте це не означає повну відсутність національних наукових традицій у використанні порівняльно-правового методу та розробці його теорії. Ці традиції започатковані ще в період існування Київської Русі і продовжувались в наступні історичні епохи. З XVII століття інтенсивність порвіняльно-правових досліджень в Україні істотно знизилась. Їх активізація починається лише у ХІХ столітті, причому такі дослідження проводилися переважно на ґрунті славянознавства. Черговий спад у порівняльно-правових дослідженнях спостерігається після 1917 року і продовжується до останньої чверті XX століття. Особливо активізувалися ці дослідження із здобуттям Україною незалежності.
4. Предметом порівняльного правознавства як науки в узагальненому його вигляді є розробка теорії порівняльно-правового методу та дослідження на його основі загальних принципів та закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем.
В більш розгорнутому вигляді предметом порівняльного правознавства охоплюються: ? теорія використання порівняльно-правового методу та інших засобів і способів пізнання, що застосовуються в порівняльно-правових дослідженнях;
? порівняльне дослідження правових систем сучасності, їх типологія (класифікація), закономірності розвитку;
? порівняльний аналіз законодавства різних країн (зокрема, європейських) з метою виявлення спільних рис та особливостей, взаємовпливу, тенденцій і закономірностей розвитку;
? порівняльне вивчення досвіду різних країн у забезпеченні основних прав і свобод людини і громадянина та порівняння відповідних правових механізмів;
? порівняльне дослідження правозастосовчої діяльності, факторів, які впливають на її ефективність;
? порівняльний аналіз індивідуальної, професійної та суспільної правосвідомості і правової культури різних народів, їх взаємовпливу, тенденцій і перспектив їх розвитку.
Предмет порівняльного правознавства, як і будь-якої науки, не є чимось застиглим. В процесі свого розвитку він може доповнюватися і уточнюватися.
5. Функції порівняльного правознавства обумовлюються загальними його властивостями як науки та особливостями предмета цієї науки. У звязку з цим виділяються функції порівняльного правознавства, які випливають із функцій юридичної науки в цілому (хоч і модифіковані стосовно до його предмета) та специфічні для порівняльного правознавства функції.
До перших з них відносяться функції: онтологічна, інформаційна, евристична, методологічна, прогностична, практично-організуюча, політико-правова та інтегративна; до других - функція подолання ізоляції національної правової системи та національної обмеженості правового мислення; функція збагачення національної правової системи правовим досвідом інших народів; функція гармонізації та уніфікації національної правової системи з європейськими правовими системами; функція “інтернаціоналізації” вітчизняної юридичної освіти, подолання її національної самодостатності.
6. Методологія порівняльного правознавства, як і методологія юридичної науки загалом, є багаторівневою, а отже не може бути обмеженою виключно використанням порівняльно-правового методу. Разом з тим останній є провідним, домінуючим в науці порівняльного правознавства, що в свою чергу обумовлює її підвищений інтерес до розробки правил, прийомів, методики застосування порівняльно-правового методу, перетворюючи його в один з основних обєктів дослідження науки порівняльного правознавства.
7. Предметом та змістом порівняльного правознавства визначається його структура. Вона включає три основні складові частини: наукознавчу, методологічну і прикладну.
Наукознавчою частиною охоплюється проблематика порівняльного правознавства, яка стосується його поняття, історії становлення та розвитку, предмета, структури, завдань і функцій, а також місця в системі юридичних наук.
Методологічна частина зводиться, головним чином, до вчення про методологію порівняльно-правового аналізу, його рівні, прийоми та правила, співвідношення з іншими методами, які використовуються порівняльним правознавством, та розробки методики проведення порівняльно-правових досліджень щодо окремих обєктів.
Прикладна частина дозволяє розкрити особливості застосування методології порівняльно-правового аналізу на різних його рівнях: макрорівні і мікрорівні.
8. Застосування порівняльно-правового методу має підпорядковуватись певним правилам, недодержання яких призводить до некоректності порівняльно-правових конструкцій і висновків. Це підтверджується, зокрема, на прикладі конструювання особливої словянської (євразійської) правової сімї. Його некоректність полягає в тому, що: по-перше, концепція названої правової сімї ґрунтується на ідеях словянської культурної єдності, якої, як свідчить історія, в реальності не існує; по-друге, критерії, покладені в основу конструювання словянської (євразійської) правової сімї мають переважно неправовий характер, які самі по собі не можуть бути покладені в основу класифікації правових систем; по-третє, навіть ці неправові критерії стосуються, як правило, особливостей Росії, а не інших словянських народів, зокрема українського.
9. Як галузь юридичної науки порівняльне правознавство тісно повязане з іншими галузями правознавства: теорією держави і права, історією держави і права, галузевими юридичними науками, наукою міжнародного права, а також такими новими напрямами наукових досліджень, як європейське право та порівняльне державознавство. Проте, незважаючи на спорідненість порівняльного правознавства з названими науками та напрямами, воно не розчиняється в них, а зберігає й нагромаджує ознаки відносної автономності.
Взаємодія порівняльного правознавства з іншими юридичними науками сприяє їх взаємозбагаченню та подальшому розвитку як окремих наук, так і правознавства в цілому.
10. Враховуючи, що Україна, хоч і не без труднощів, прилучається до активного міжнародного співтовариства і європейських інтеграційних процесів, виникає нагальна потреба в розширенні порівняльно-правових досліджень та включенні в навчальні програми юридичних вузів України ІІІ і IV ступенів акредитації курсів з навчальної дисципліни “Порівняльне правознавство”, що сприяло б подоланню все ще відчутної ізольованості вітчизняної юридичної освіти від тих правових процесів, які відбуваються нині в Європі та світі в цілому.
Список литературы
Лисенко О.М. Порівняльне правознавство: метод чи автономна наука? // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. Правознавство. - Чернівці: Рута. - 1999. - Вип. 70. - С. 11-15.
Лисенко О.М. До питання про природу порівняльного правознавства //
Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України. - 2000. - Вип. 7. - С. 18-23.
Козюбра О.М. Історія розвитку порівняльного правознавства в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - 2000. - Вип. 22 (частина ІІ). - С. 114-122.
Лисенко О.М. Предмет порівняльного правознавства // Право України. - 2001. - № 3. - С. 54-57.