Визначення поняття, видів та правових особливостей утворення рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів. Дослідження правового режиму даних об’єктів. Характеристика юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у даній сфері.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Розділ 1. Загальна характеристика рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів 1.1 Поняття та ознаки рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів 1.2 Види рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів 1.3 Організаційно-правові особливості утворення рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів Розділ 2. Правовий режим окремих рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів 2.1 Право власності і користування рекреаційних, лікувально-оздоровчими зонами та курортами 2.2 Органи управління рекреаційними, лікувально-оздоровчими зонами та курортами Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих територій Висновки Список використаних джерел Вступ В теперішній час розвиток вітчизняних рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів отримує особливе значення у звязку з необхідністю формування єдиної правової думки з цього приводу, яка б відповідала вимогам сучасності. Тому вивчення вітчизняного досвіду правового регулювання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів, виявленого на сучасному етапі розвитку держави і права, та розробка науково обґрунтованих засобів, їх вирішення, мають сприяти удосконаленню законодавства України. Трускавець, Східниця та Моршин також славляться цінними мінеральними водами (гідрокарбонатно-сульфатними, кальцієво-магнієвими, сульфатними, натрієво-кальцієвими та ін.). Відповідно до ст. 60 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища особливій охороні підлягають природні території та обєкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. [14] Природні території та обєкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та обєкти природно-заповідного фонду, курортні й лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні і інші типи територій та обєктів, що визначаються законодавством України. Питанням курортних і лікувально-оздоровчих зон присвячена єдина ст. 62 Про охорону навколишнього природного середовища, згідно з якою курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування й оздоровлення людей. З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони. [14] Детальніше питання правового статусу, охоронного режиму, організації функціонального зонування їх територій, управління ними, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання й охорони, а також інші аспекти регулювання відносин стосовно цих обєктів були згодом визначені Законом України Про курорти (2000 р.). [13] У статті 1 цього закону визначено основні поняття, які містять орієнтири щодо спільних рис і розмежувальних ознак базових категорій курорт і лікувально-оздоровча місцевість: обидва типи природних територій виділяються за ознакою наявності на них природних лікувальних ресурсів (мінеральних та термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів, морської води, природно-кліматичних умов), сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань; землі курортів, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення, режим використання яких визначається главою 8 Земельного кодексу України (статті 47-49); розрізняються ці два типи територій за ступенем їх освоєності, наявністю відповідної інфраструктури (транспорт, звязок, комунальне господарство) для використання природних лікувальних ресурсів у курортів, і їх відсутністю (недостатністю для визнання курортом) - у лікувально-оздоровчій місцевості. У системі категорій земель Земельний кодекс України виділяє землі оздоровчого призначення - землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань і лікування людей (ст. 47). До них належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, обєктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних обєктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших обєктів стаціонарної рекреації. Стаття 4 Закону України Про курорти розрізняє курорти державного і місцевого значення. 232] Відповідно до ст. 62 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчи