Поняття та характеристика екстрадиції - Курсовая работа

Організована злочинність різних країн встановлює тісні контакти, злочинці, які здійснили злочин у одній державі, переховуються за кордоном, часто змінюючи місце проживання, одержуючи підтримку і сприяння з боку своїх «побратимів». У той самий час визначилася прагнення багатьох держав не видавати своїх громадян, що скоїли злочини за кордоном, якщо вони не користуються дипломатичним імунітетом. Деякі учені гадають, що видача злочинців - це суто адміністративне питання, бо часто постанову по цьому питанню приймає не суд, а уряд чи будь-який його орган. У той самий час екстрадицію можна розуміти як елемент кримінально-процесуального права, бо очевидний порядок передачі людини, яка вчинила злочин, іншій країні з повним дотриманням певних процесуальних гарантій. Питання видачі злочинців вперше виникло через відкликання дипломатів, які вчинили в інших країнах непорядні вчинки або інші злочини.З іншого боку, коло осіб, проти яких держава вважала себе зобовязаною давати притулок, стало зменшуватися і обмежилося особами, котрі скоїли й інші державі політичні злочину. Наприклад, затверджується принцип подвійної кримінальності, відповідно до якого діяння, що є підставою для видачі, має вважатися злочином по праву як видає, так і запитуючої про видачу держави; принцип спеціалізації або конкретності, відповідно до якого судити видана особа можна лише за той злочин , за який вона видана. Обставини для видачі породжують втечу особи, що вчинила злочин в одній країні, до іншої держави з метою уникнення відповідальності і покарання за скоєне. Засуджену особу інформують у письмовій формі про будь-які заходи, вжиті державою винесення вироку або державою виконання вироку на підставі попередніх пунктів, а також про будь-які рішення, прийняті кожною державою у відповідь на запит про її передачу. Будь-яка держава, яка, зважаючи на своє національне законодавство, не може використовувати одну із згаданих в пункті 1 процедур для виконання заходів, призначених на території іншої Сторони особам, які через психічний стан не були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, і яка готова прийняти таких осіб для подальшого лікування, може у заяві на імя Генерального секретаря Ради Європи вказати, які процедури вона буде застосовувати в таких випадках.Стаття 8 визначає, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за Кримінальним кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Більш визнаною і сприйнятою є розроблена Алексєєвим С.С. теорія механізму правового регулювання, згідно з якою під механізмом правового регулювання треба розуміти взяту в єдності всю сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. Враховуючи поліваріантність підходів до поняття механізму правового регулювання, в літературі було запропоновано виділяти поняття механізму правового регулювання у вузькому (1-а точка зору) та широкому (2-а точка зору) розуміннях. Під цим кутом зору сам механізм правового регулювання екстрадиції можна розглядати як систему нормативно визначених засобів впливу на екстрадиційні відносини, який вплив здійснюється для забезпечення ефективності співробітництва у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах з метою сприяння процесу реалізації охоронних кримінально-правових відносин. Такими елементами механізму правового регулювання екстрадиції, подібно до загального механізму правового регулювання, виступають екстрадиційні норми, екстрадиційні правовідносини, акти застосування екстрадиційних норм та акти реалізації субєктивних прав та юридичних обовязків.Застосування договорів про правову допомогу у кримінальних справах зумовлене необхідністю співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, яка незнає територіальних меж i становить небезпеку не тільки для окремої держави, a й всьому світовому співтовариству. В умовах глобалізації злочинності особливого значення набуває міжнародне співробітництво держав у галузі боротьби зі злочинністю, у тому числі і у галузі кримінального процесу, зокрема співробітництво з розшуку, затримання та видача осіб, які вчинили злочин, з метою забезпечення виконання завдань кримінального судочинства у кожному кримінальному провадженні. Законодавець України визнає міжнародно-правову основу видачі особи (екстрадицію), зокрема наголошуючи, що іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача передбачена міжнародними договорами.