Закриття кримінальної справи за примиренням потерпілого і обвинуваченого та за умови дійового каяття. Звільнення від кримінальної відповідальності за підстав, передбачених кримінальному кодексі. Поведінка потерпілого у випадку припинення справи.
Аннотация к работе
Поняття та форми судового компромісу 1. Поняття та форми судового компромісу Проведемо аналіз наукових робіт, присвячених питанням застосування компромісу у розслідуванні злочинів. Особливу увагу приділимо поняттю «компроміс» у галузі кримінального права і кримінального процесу. Проведеним опитуванням з питання визначення поняття «компроміс на досудовому слідстві» встановлено, що більшість респондентів (оперативних уповноважених, слідчих ОВС, слідчих прокуратури і помічників прокурора, суддів, адвокатів) вважають, що це система правових, процесуальних і моральних норм, які встановлюють правила надання поступок та гарантують їх виконання (35,1%), або визначають компроміс як систему взаємних поступок, що застосовуються для досягнення результату, який задовольняє всі сторони (33,9%). На основі вивчених даних запропонуємо власне визначення компромісу як угоди між учасниками досудового слідства (а саме між слідчим та потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, свідками) на підставі взаємних поступок, укладання якої відбувається у порядку, врегульованому нормами кримінального і кримінально-процесуального законодавства, морально-етичними правилами, із використанням криміналістичних прийомів з метою вирішення завдань кримінального судочинства [8]. Для визначення місця компромісу на досудовому слідстві доведено, що його укладання сприяє дотриманню таких принципів кримінального судочинства: рівність всіх учасників досудового слідства, повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя, а також право на свободу та особисту недоторканність, недоторканість житла. При цьому відокремимо основні види компромісів, які можуть бути укладені на досудовому слідстві, і запропонуємо їх класифікацію: а) кримінально-правові компроміси, які передбачені законодавчими нормами, що встановлюють загальний і спеціальний порядок їх укладання; б) кримінально-процесуальні компроміси, пов’язані з відмовою у порушенні або закриттям кримінальної справи, а також засновані на повній або частковій відмові від застосування процесуального примусу (порядок укладання такого компромісу міститься у ст. 148 Кримінально-процесуального кодексу України, яка регламентує порядок обрання запобіжного заходу); в) тактико-криміналістичні компроміси передбачають у ситуації, що склалася, найбільш доцільну лінію поведінки слідчого з окремими учасниками досудового слідства (включають в себе компроміси, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством, а також порядок укладання яких прямо не встановлюється кримінально-процесуальним законодавством); г) морально-етичні компроміси спрямовані на збереження найбільш значущої цінності, приймаються на підставі діючих у суспільстві морально-етичних норм з метою забезпечення основних прав людини під час вирішення завдань кримінального судочинства. Подібний спосіб розв’язання кримінальних правовідносин відомий з давніх часів, на що звертають увагу дослідники [4], але особливу увагу вчених процесуалістів України [5] та Росії [6] цей інститут привернув на етапі судово-правової реформи. Суд за наявності необхідних передумов приймає рішення про звільнення особи від відповідальності, а обов’язково чи ні - залежить від того, як приписує йому закон.