Поняття, способи і цілі спілкування. Суть спілкування: його функції, сторони, види та основні форми. Вербальне і невербальне спілкування людини. Психологічні особливості ділового і особового спілкування. Методи вивчення особових особливостей засуджених.
Аннотация к работе
Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України Виконала: студентка 3 курсу ІЗДН, групі 302 спеціальності «Психологія»Взаємодія людини з навколишнім його світом здійснюється в системі обєктивних відносин, які складаються між людьми в їх суспільному житті. Обєктивні відносини і звязки (відносини залежності, підпорядкування співпраці, взаємодопомоги і ін.) неминуче і закономірно виникають в будь-якій реальній групі. Але ніяка людська спільність не може здійснювати повноцінну спільну діяльність, якщо ] не буде встановлений контакт між людьми, в неї включеними, і не буде досягнуто між ними належне взаєморозуміння. Спілкування включає обмін інформацією між її учасниками, який може бути охарактеризований як комунікативна сторона спілкування.Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також в сприйнятті і розумінні партнерами один одного. В принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, звязаним вербальними і невербальними актами. У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби. Зміст спілкування - інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. У тварин мети спілкування не виходять зазвичай за рамки актуальних для них біологічних потреб.Між спілкуванням і діяльністю, як видами людської активності, існують відмінності. І діяльність, і спілкування слід розглядати як взаємозвязані сторони соціальної активності, що розвиває людину. спілкування невербальний діловий засуджений У спілкуванні виділяють: зміст, мета, засоби, функції, форми, сторони, види, барєри. Цільове - це спілкування, яке само по собі служить засобом задоволення специфічної потреби, в даному випадку-потребі в спілкуванні. Розрізняють чотири основні функції спілкування: інструментальна функція характеризує спілкування як соціальний механізм управління і передачі інформації, необхідній для виконання дії; інтеграційна функція розкриває спілкування як засіб обєднання людей; самовираження функція визначає спілкування як форму взаєморозуміння психологічного контексту; функція трансляції виступає як функція передачі конкретних чинів діяльності, оцінок і так даліЗупинимося на аналізі ще однієї важливої специфічної властивості міжособової комунікації - його дворівневій організації. В процесі спілкування обмін інформацією між його учасниками здійснюється як на вербальному, так і невербальному рівні. На основному, вербальному, рівні як засіб передачі інформації використовується людська мова. Саме мова, як прояв активності волі і свідомості що говорить, є умовою духовного перетворення особи. До невербальної комунікації відносяться сприйманий зовнішній вигляд і виразні рухи людини - жести, міміка, пози, хода і так далі Вони багато в чому є дзеркалом, що проектує емоційні реакції людини, які ми як би «прочитуємо» в процесі спілкування, намагаючись зрозуміти, як інший сприймає те, що відбувається.Корисно вивчити мову невербальних компонентів спілкування, оскільки під час ділових зустрічей, бесід, переговорів необхідно контролювати рухи і міміку, а також уміти інтерпретувати реакції партнера. На переговорах з партнером не слід приймати позу, що характеризує закритість в спілкуванні і агресивність: насуплені брови, широко розставлені на столі лікті, стислі в куркулі або зчеплені пальці. Не слід надягати окуляри із затемненими стеклами - партнер може відчувати себе ніяково. Про прагнення до домінування свідчать такі пози, як: обидві руки на стегнах, ноги трохи розставлені; одна рука на стегні, інша спирається об косяк дверей або стінку; голова трохи підведена, руки перекинуті у талії. Якщо господар кабінету не бажає демонструвати домінування, то він може покинути крісло і сісти навпроти, або - при менш офіційних розмовах - навскоси від співбесідника.Свого часу були розроблені методи вивчення особи засуджених, способи їх перевиховання, розкриває психологічні механізми процесу перевиховання, намічає шляхи найбільш ефективного управління цим процесом, досліджує психологічний вплив засобів виправно-трудової дії на особу засудженого, соціально-психологічну атмосферу в місцях позбавлення волі і умови її формування, вивчає роль груп і колективів у виправленні і перевихованні правопорушників, проблеми соціальної адаптації і реадаптації засуджених, а також проблеми особи вихователя. Для вивчення особових особливостей засуджених використовувався наступний методичний інструментарій: бесіда, спостереження, узагальнення незалежних характеристик, опит, анкетування, тестування (тести Кеттела, «Діагностика емпатії», модифікований тест «Спрямованість особі в спілкуванні»), аналіз особистої справи, аналіз продуктів діяльності засуджених, методи математико-статистического аналізу. Пізніший метод вивчення особи був адаптований вже після краху радянської пенітенціарної системи на базі суспільних лабораторій.
План
Зміст
Вступ
1. Поняття, способи і цілі спілкування
2. Суть спілкування: його функції, сторони, види, форми
3. Вербальне і невербальне спілкування
4. Психологічні особливості ділового і особового спілкування
5. Методи вивчення особових особливостей засуджених