Соціально-економічні передумови культури Відродження. Побут європейських країн в цю епоху. Авантюризм й розгул страстей, а також нещадна боротьба партій як зворотна сторона загальновизнаного відродженського титанізму. Ідеал життя, що відповідає мистецтву.
Аннотация к работе
РефератВиникнення культури Відродження було підготовлено рядом загальноєвропейських і локальних історичних умов. [1] Це поняття виникло на основі широко розповсюдженої в той час історичної концепції, відповідно до якої Епоха Середньовіччя являла собою період безпросвітного варварства й неуцтва, що пішов за загибеллю блискучої цивілізації класичної ери, історики того часу думали, що мистецтво процвітало в античному світі, уперше відродилося в їхній час до нового життя. Лише пізніше поняття це одержало більше широкий зміст і стало позначати епоху, коли в Італії, а потім й в інших країнах сформувалася й розцвіла опозиційна феодалізму культура. Енгельс охарактеризував Відродження як "найбільший прогресивний переворот із всіх, пережитих до того часу людством". Однак ця схема вже застаріла, дослідження свідчать про те, що культура Відродження виросла на фундаменті середньовічної культури Заходу, що саме Відродження повязане з переходом від аграрної культури до міської культури (не будемо розглядати дискусійне питання про те, чи є культура Відродження чисто європейським феноменом або вона властива й Сходові).Мистецтво Відродження перейнято ідеалами гуманізму, воно створило образ прекрасного, гармонічно розвиненої людини. Італійські гуманісти вимагали волі для людини. "Але воля в розумінні італійського Ренесансу, - писав його знавець А.К.Дживелегов, - мала через окрему особистість". Відроджені на античній основі гуманітарні знання, що включали етику, риторику, філологію, історію, виявилися головною сферою у формуванні й розвитку гуманізму, ідейним стрижнем якого стало навчання про людину, його місці й ролі в природі й суспільстві.
Вывод
відродження культура мистецтво
Ідеї гуманізму - духовна основа розквіту мистецтва епохи Відродження. Мистецтво Відродження перейнято ідеалами гуманізму, воно створило образ прекрасного, гармонічно розвиненої людини. Італійські гуманісти вимагали волі для людини. "Але воля в розумінні італійського Ренесансу, - писав його знавець А.К.Дживелегов, - мала через окрему особистість". У сучасній науці немає однозначного розуміння характеру, структури й хронологічних рамок ренессанского гуманізму.
Відроджені на античній основі гуманітарні знання, що включали етику, риторику, філологію, історію, виявилися головною сферою у формуванні й розвитку гуманізму, ідейним стрижнем якого стало навчання про людину, його місці й ролі в природі й суспільстві. Гуманістична етика висунула на перший план проблему земного призначення людини, досягнення щастя його власними зусиллями.
Гуманістичний світогляд стало одним з найбільших прогресивних завоювань епохи Відродження, що оказали сильний вплив на весь наступний розвиток європейської культури.
Реформація зіграла важливу роль у становленні світової цивілізації. Не проголошуючи ніякого певного соціально-політичного ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства в ту або іншу сторону, не роблячи ніяких наукових відкриттів або досягнень на художньо-естетичному поприщі, Реформація змінила свідомість людини, відкрила перед ним нові духовні обрії. Людина одержала волю самостійно мислити, звільнився від опіки церкви, одержав саму вищу для нього санкцію - релігійну на те, щоб тільки власний розум і совість диктували йому, як варто жити. Реформація сприяла появі людини буржуазного суспільства - незалежного автономного індивіда з волею морального вибору, самостійного й відповідального у своїх судженнях і вчинках.