Поняття та види неправомірної поведінки, її значення в сучасній юриспруденції. Склад правопорушення (злочинів та провини (проступків)): поняття та характеристика його елементів. Основні причини правопорушень, передумови, що обумовлюють їх існування.
Аннотация к работе
Виконав: Патрелюк Дмитро Андрійович м.КиївВчинок - головний елемент людських взаємостосунків, в якому виявляються різні якості особи, як хороші, так і погані, відношення до проблем дійсності, до навколишніх людей. Будь-який вчинок спричиняє за собою неминучі результати: зміни у відносинах людей, в їх свідомості, він також вабить наслідки і для самої дійової особи. У сфері правових відносин вчинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особи складають вчинки правомірні, тобто відповідні нормам права, вимогам законів. Неправомірна поведінка виражається в правопорушеннях, як це витікає з самого терміну, актах, що порушують право, протилежні йому.Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюеться у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин винекнення охоронних правовідносин. 3) правопорушення заподіює невідновлювалювані збитки суспільству чи людині. Правопорушення (протиправна поведінка) як форма прояву правової поведінки має такі основні ознаки: a) правопорушення - це поведінка, що має протиправний характер,тобто суперечить приписам правових норм. Відсутність усвідомлення особи про те, що вона вчиняє правопорушення (вчинення дій духовнохворим), або відсутність власної вольової спрямованості на його вчинення (вчинення дій під впливом безпосередньо застосованого фізичного або психологічного насилля) приводить до невизнання діяння правопорушенням;Оскільки кожна норма права закріплює не тільки обовязки, але і права, те всяке порушення норми права є посяганнями на права інших осіб і, отже, є соціально-шкідливим, небезпечним.[2, c.20] Діяння, яке не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм суспільних організацій, але не правопорушенням.[2, c.23] Якщо будь-яке правопорушення є протиправним діянням, то не будь-яка протиправна дія неодмінно є правопорушенням. Релігійна і моральна заповідь - не бажай іншому того, чого не бажаєш собі - чітко орієнтує будь-яку особу, які його дії можуть бути суспільно-небезпечними, заподіяти шкоду іншим людям. Сучасне законодавство послідовно виходить з принципу, що тільки людина, що володіє вільною волею і здатний передбачати результати своїх дій, може нести відповідальність за свої протиправні діяння, вчинені їм винне.Правопорушення - явища для суспільства украй небажані. Для успішної боротьби з правопорушеннями необхідно знати їх причини - ті обставини, наявність яких обумовлює існування правопорушень. Проте існує тільки одна наука, що вивчає самий суспільно-небезпечний вид правопорушень, злочину: кримінологія. Що ж до аналізу всієї сукупності правопорушень в суспільстві, то немає не тільки спеціальної науки (хоча є окремі роботи), але і терміну, що позначає цю сукупність, подібного поняттю «злочинність», позначаючого сукупність скоювшихся в даному суспільстві злочинів. Так, наприклад, прихильники теорії «диференціальної асоціації» (або різноманіття звязків) затверджують, що злочин - процес і результат «навчання» особи в мікрогрупах: в сімї, на вулиці, в трудовому колективі і т.д., якщо в контактах з урахуванням їх частоти і тривалості переважають антигромадські погляди або види поведінки.Головне в неправомірній поведінці - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. На відміну від правомірних дій, які можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і витікати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами.
План
План
Вступ
1. Поняття та види неправомірної поведінки
2. Склад правопорушення: поняття та характеристика його елементів
3. Причини правопорушень
Висновок
Список літератури
Вывод
Головне в неправомірній поведінці - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють по своїй спрямованості, по вірогідності настання шкідливих наслідків і їх тяжкості, по характеру мотивів, що викликали їх, по цілях правопорушень і т.д. Не дивлячись на всі ці відмінності, правопорушення складають одну групу явищ в соціальному і правовому відносинах, оскільки володіють єдиною сутністю і схожими юридичними ознаками.
На відміну від правомірних дій, які можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і витікати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами. З огляду на цей факт правопорушення поділяють на злочини та проступки (провини).
Загальне поняття складу провини має вельми важливе теоретичне і практичне значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Воно є необхідним ступенем в процесі пізнання конкретних складів провини, теоретичною основою для розкриття їх змісту і правильного вживання на практиці законодавства про правопорушення.
Для протидії суспільно небезпечним наслідкам та відновлення порушених прав (відшкодування збитків) існує юридична відповідальність.
Список литературы
1.Кудрявцев В.Н. Закон, вчинок, відповідальність. М., 1986.
2.Малеин Н.С. Правопорушення: поняття, причини, відповідальність. М., 1985.
3.Теорія держави і права: Підручник / Під ред. В.К. Бабаєва. М., 2001.
4.Печеницин В.А. Склад адміністративної провини і його значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Хабаровськ, 1988.
5.Кудрявцев В.Н. Причини правопорушень. М., 1986.
6.Оксамитний В.В. Правомірна поведінка особи. Київ, 1985.
7.Тархов В.А. Цивільні права і відповідальність. Уфа, 1996.
Юридична відповідальність: проблеми теорії і практики. М., 1995.
8.Ведєрніков Ю.А. „Теорія держави і права” К.,-2005р.
9.Скакун О.Ф. „Теорія держави і права” Харків,-2001р.
10.Копєйчиков В.В. „Загальна теорія держави і права” К.,-2000р.
11.Кравчук В.М. „Теорія держави і права” (опорні конспекти) К.,-2003р.
12.Хропанюк В.Н. „Теорія держави і права” М.,-2000р.
13.Лазарєв В.В. „Теорія держави і права” М.,-1999р.
14.Малько А.В., Матузов „Теорія держави і права”(курс лекції) М.,-2000р.
15.Котюк В.О. „Теорія держави і права” К.,-1996р.
16. Мокичев К.А. „Теория государства и права”. М.,1970г.
17. Енгибарян Р.В., Козлов Ю.К. Теория государства и права М.,-1997г.
18. Протасов В.Н. Теория права и государства. М., 2001
19. Комаров С.А. Общая теория государства и права. М., 1995.