Польсько-українські відносини 1991-2000 рр.: політична та економічна взаємодія - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукВідносини між польським та українським народами, польськими та українськими політичними угрупованнями у ХХ ст. були насичені, з одного боку, трагічними подіями (насамперед, конфлікт між значною частиною українського населення та адміністрацією Другої Речі Посполитої, “Волинська трагедія” (1943 р.), акція “Вісла” (1947 р.)), а з іншого, прикладами взаємовигідної співпраці (насамперед, антиабсолютистська діяльність в Російській імперії, жваві економічні та культурні контакти 50-80-х рр. За своїм географічним розташуванням і історичною традицією Польща була і залишається одним з важливих мостів, які сполучають Україну з Західною Європою. Якщо ж врахувати ще й спільність історії, мови, культури, наявність великих етнічних меншин - української в Польщі та польської в Україні, - то стає цілком зрозумілим, що для блага обох народів відносини між Польщею та Україною обовязково повинні мати характер стратегічного партнерства. Хронологічні рамки охоплюють період від здобуття Україною незалежності до кінця 2000 р. Нижня хронологічна межа знаменує початок відносин між Польщею та Україною як повноцінними субєктами міжнародного права, двома незалежними державами. проаналізувати значення звязків з Польщею для процесу інтеграції Польщі та України у європейські політичні та економічні структури, а також вплив польсько-українських відносин на внутрішню ситуацію в обох країнах;Ці праці написані в межах різних наукових дисциплін, обєднує їх те, що проблеми польсько-українських відносин згадуються в них лише побіжно, проте факти та оцінки авторів допомагають зрозуміти значення і причини багатьох подій та процесів, повязаних з відносинами між Польщею та Україною 1990-х років. У політологічній та соціологічній площинах проблеми відносин між українцями та поляками початку 90-х рр. вивчали польські автори К. У цих роботах увагу зосереджено на динаміці настроїв польського суспільства по відношенню до України та українців. Проте актуальність та насиченість відносин 1990-х рр. між Україною та Польщею вимагає зосередження уваги на найпріоритетніших сферах контактів, потребує більш повного висвітлення, аналізу політичного та економічного компонентів у взаємодії, чого бракує в роботі Д. Горуна. Неповністю враховує історичні факти, неточно відбиває динаміку відносин між Польщею та Україною концепція американського аналітика Буранта, який характеризує період з середини 1993 до кінця 1994 рр. як застій польско-українських відносин.Однак польське керівництво, побоюючись загальмувати процес інтеграції Польщі до європейських та євроатлантичних структур, відмовилося від формування політичного альянсу з Україною, і в серпні 1993 р. розпочалося охолодження політичних стосунків (серед головних симптомів погіршення стосунків - різка заява премєр-міністра Л.Кучми з приводу підписання в серпні 1993 р. польсько-російської угоди про будівництво газопроводу для транспортування російського газу через Білорусь і Польщу до країн Західної Європи), яке тривало до лютого 1994 р., а повністю було подолане в січні 1995 р. Внаслідок покращення стану української економіки, збільшення взаємної поінформованості українських та польських підприємців, подолання наслідків російської економічної кризи 1998 р. та спрямованих на забезпечення партнерства зусиль президентів і урядів, 2000 рік став переломним у динаміці товарообороту, але через порівняно малу частку товарообороту між Україною та Польщею в загальному обсязі української зовнішньої торгівлі товарами цей показник не був вирішальним для визначення економічних відносин як стратегічних і для виділення окремих етапів. Зима 2000-2001 рр. не стала межею чергового етапу економічних відносин, натомість у політичних відносинах відбулися важливі зміни, повязані зі зміцненням позицій російської компанії “Газпром” в Польщі, з різким загостренням антипрезидентської боротьби в Україні, з покращенням стосунків керівництва Російської Федерації з керівниками Польщі та України. Польща гальмувала розвиток співпраці з Україною через те, що: зберігався значний ступінь політичної та економічної залежності Польщі від Росії, польське керівництво прагнуло дистанціювати свою країну від України, вважаючи це необхідним для прискорення інтеграції до ЄС і НАТО, міжнародний авторитет України у світі в 1993 р. був нижчим, ніж у 1994 році. Зрив планів збільшення товарообороту наприкінці 1998 р. був спричинений, насамперед, такими чинниками: польський та український президенти недооцінили наслідки російської фінансової кризи 1998 р. для польсько-української торгівлі у 1999 р., а також вплив певних груп інтересів в Україні та в Польщі, низка законопроектів, спрямованих на розгортання широкомасштабного польсько-українського економічного співробітництва, не була прийнята Верховною Радою - частково з причини протидії певних політико-економічних лобі, частково внаслідок не завжди ефективної роботи Верховної Ради у другій половині 90-х рр.. через гостру політичну боротьбу.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зміни обсягу польсько-українського товарообігу у 1992-2000 рр.: основні причини // Наукові записки НАУКМА. - Історичні науки. - Т. 21. - 2003. - С. 34-37.

2. Південь України в польсько-українських відносинах 1999 - 2000 рр. // Гуманітарний журнал. - 2000. - №1(5). - С. 98-103.

3. Польсько-українські відносини 1998-1999 рр. у європейському векторі зовнішньої політики України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К. - 2000. - Вип. 4. - С. 87-96.

4. Польсько-українські відносини у 1991-1999 рр.: спроба узагальнення // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів, ЛНУ ім. Франка, 2001. - Вип. 4. - С. 295-301.

5. Польсько-українські економічні стосунки 1991-1997 рр. // Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття: Зб. наук. праць міжнародної конференції під патронатом Премєр-міністрів України і Польщі. - Київ, 1999. - С. 126-131.

Размещено на .ru

У висновках підведемо загальні підсумки дисертаційного дослідження: 1. Керівники держав, урядів і зовнішньополітичних відомств Польщі та України у 1991-2000 рр. характеризували як найбільш важливі політичну та економічну сфери двостороннього співробітництва. З середини 1993 р. пріоритетними вважалися господарчі звязки. Польське керівництво на початку 1990-х рр. недооцінювало важливість налагодження активної політичної та економічної співпраці з Україною. Але з весни 1994 р. Польща проголосила і почала реалізовувати курс на активізацію партнерства з Україною, передусім, у сфері економіки. Керівники України протягом усього періоду 1991-2000 рр. проголошували Польщу стратегічним партнером України, причому у 1991 - першій половині 1993 р. пріоритетним напрямком вважали політичні контакти, а з другої половини 1993 р. пріоритетним стало економічне співробітництво як підґрунтя для стратегічного політичного союзу, спрямованого на стримування потенційної загрози з боку Росії;

2. Міждержавні контакти розпочалися в грудні 1991 р. і розвивалися динамічно до серпня 1993 року. Було створено фундаментальну частину договірно-правової бази відносин. Однак польське керівництво, побоюючись загальмувати процес інтеграції Польщі до європейських та євроатлантичних структур, відмовилося від формування політичного альянсу з Україною, і в серпні 1993 р. розпочалося охолодження політичних стосунків (серед головних симптомів погіршення стосунків - різка заява премєр-міністра Л.Кучми з приводу підписання в серпні 1993 р. польсько-російської угоди про будівництво газопроводу для транспортування російського газу через Білорусь і Польщу до країн Західної Європи), яке тривало до лютого 1994 р., а повністю було подолане в січні 1995 р. Проте проголошені найважливішою ділянкою відносин міждержавні економічні стосунки значно активізувалися вже у серпні 1994 року. Тому періодом стагнації польсько-українських відносин, на нашу думку, можна вважати лише період з серпня 1993 р. до серпня 1994 р., тобто менший відрізок часу, ніж запропонував С. Бурант та деякі інші дослідники. Наступний етап політичних відносин розпочався на початку 1995 р., а економічних - в серпні 1994 р., тривав він до середини 1998 року. У цей період політичні та економічні проблеми були ще тісніше взаємоповязані, ніж у попередні роки. З середини 1998 р. до кінця 2000 р. головні особливості стосунків утворили, практично, єдине ціле. У проекті транспортування каспійської нафти за маршрутом Баку - Супса - Одеса - Броди - Гданськ - Західна Європа (ЄАНТК) органічно поєдналися економічні та політичні інтереси Польщі та України, причому диспропорція між ступенем зацікавленості (у польських ділових колах проект отримав неоднозначну оцінку) була врівноважена підключенням США та Німеччини безпосередньо до польсько-українського співробітництва. Внаслідок покращення стану української економіки, збільшення взаємної поінформованості українських та польських підприємців, подолання наслідків російської економічної кризи 1998 р. та спрямованих на забезпечення партнерства зусиль президентів і урядів, 2000 рік став переломним у динаміці товарообороту, але через порівняно малу частку товарообороту між Україною та Польщею в загальному обсязі української зовнішньої торгівлі товарами цей показник не був вирішальним для визначення економічних відносин як стратегічних і для виділення окремих етапів. До кінця 2000 р. проект ЄАНТК залишався стрижнем польсько-українського стратегічного партнерства у сфері економіки. Зима 2000-2001 рр. не стала межею чергового етапу економічних відносин, натомість у політичних відносинах відбулися важливі зміни, повязані зі зміцненням позицій російської компанії “Газпром” в Польщі, з різким загостренням антипрезидентської боротьби в Україні, з покращенням стосунків керівництва Російської Федерації з керівниками Польщі та України. У другій половині 1994 - на початку 1995 років польський та український уряди й президенти обєднали зусилля у справі зближення, інтеграції до європейських структур. Проголошені найважливішими у середині 90-х рр. економічні відносини плідно розвивалися відповідно до стратегічних планів Києва. Проте вирішення багатьох проблем просувалося не так швидко, як планували Адміністрація Президента і МЗС України. Це стосується проекту ЄАНТК, розбудови кордонних переходів, розвитку євро регіонів;

3. Польща уклала з Україною низку важливих угод, які заклали правові підвалини політичного та економічного співробітництва. Проте у 1993 - на початку 1994 рр. Польща гальмувала розвиток співпраці з Україною через те, що: зберігався значний ступінь політичної та економічної залежності Польщі від Росії, польське керівництво прагнуло дистанціювати свою країну від України, вважаючи це необхідним для прискорення інтеграції до ЄС і НАТО, міжнародний авторитет України у світі в 1993 р. був нижчим, ніж у 1994 році. Навесні розпочалося поступове зближення Польщі з Україною, основними причинами якого були: російсько-українсько-американське порозуміння з питання ядерного роззброєння України, занепокоєність Польщі та Західної Європи посиленням імперських настроїв у Росії, збільшення потреби польських підприємців в українському ринку. Зрив планів збільшення товарообороту наприкінці 1998 р. був спричинений, насамперед, такими чинниками: польський та український президенти недооцінили наслідки російської фінансової кризи 1998 р. для польсько-української торгівлі у 1999 р., а також вплив певних груп інтересів в Україні та в Польщі, низка законопроектів, спрямованих на розгортання широкомасштабного польсько-українського економічного співробітництва, не була прийнята Верховною Радою - частково з причини протидії певних політико-економічних лобі, частково внаслідок не завжди ефективної роботи Верховної Ради у другій половині 90-х рр.. через гостру політичну боротьбу. Порівняльний аналіз змін обсягів польсько-українського товарообороту та аналогічних показників торгівлі України й Польщі з третіми країнами виявив, що у 90-і рр. кількісні зміни польсько-української торгівлі були віддзеркаленням загальних тенденцій зовнішньої торгівлі Польщі та України, внутрішньо-економічних процесів у цих країнах, результатом широкомасштабних економічних трансформацій у СЦЄ та змін конюнктури на світовому товарному ринку. Зміни обсягу товарообороту були у більшій мірі результатом політики урядів Польщі та України щодо усієї сукупності зовнішніх партнерів, ніж результатом цілеспрямованої активної реалізації декларацій про польсько-українське партнерство. У парламентах обох країн у 1991-2000 рр. діяли, з одного боку, депутати, які перешкоджали розвиткові дружніх відносин між Польщею та Україною (наприклад, маршал Сенату РП А. Гжешковяк), а з другого, - конструктивні сили, які створили координаційні органи (зокрема, Українсько-Польський/Польсько-Український Форум) для зближення. Хоча ефективність роботи цих органів була незначною, їхнє створення все ж мало позитивне значення. Акції польських та українських екстремістів проти сусідніх народів не здійснили значного негативного впливу на загальні тенденції добросусідських відносин. Ці акції засвідчили, що радикальні противники польсько-українського стратегічного партнерства здебільшого локалізовані в Перемишльському та Львівському регіонах. Проведений в даній роботі аналіз підтвердив, що відносини Польщі та України в 1998-2000 рр. були у політичній та економічній сферах; історія державний регіональний

4. Розвиток польсько-українських політичних та економічних відносин 1991-2000 рр. сприяв наближенню України до проголошеної керівництвом і багатьма впливовими політичними силами мети - вступу до Європейського Союзу і таких обєднань, як ЦЄІ, ГАТТ/СОТ та інші. Це сприяння здійснювалося як безпосередньо, завдяки ініціативам польських лідерів, так і опосередковано, внаслідок розширення на всіх рівнях політичних та господарчих звязків між Україною та Польщею. Українські керівники та спеціалісти - представники різних галузей економіки та державного управління - отримували через польських колег сучасні знання й досвід переходу від командно-адміністративної системи управління й господарювання до ринкової. Допомога Україні з боку Польщі приносила останній значні матеріальні та політичні дивіденди, збільшувала авторитет Республіки Польщі на міжнародній арені. Ця допомога була продиктована у значній мірі вимогами з боку НАТО і ЄС зберігати і зміцнювати дружні стосунки зі східними сусідами. Дружні відносини слугували для обох держав потужним інструментом зміцнення суверенності, стримування загрози для цієї суверенності. Добросусідські стосунки були для обох держав важливим “козирем” у відносинах з європейськими і євроатлантичними структурами, з Росією та СНД. Протекціоністські заходи України у другій половині 1990-х рр. були, здебільшого, корисними для українського національного господарства. Проте при цьому потерпали економічні інтереси Польщі, що послаблювало економічну базу партнерства;

5. Вивченню польсько-українських відносин 1991-2000 рр. у вищих навчальних закладах України слід приділяти значну увагу. Запропонована тут періодизація політичних та економічних відносин є чіткою і обґрунтованою для того, щоб викладати їх у навчальних курсах. Кількісні дані з торговельно-економічних відносин проаналізовані та представлені в нашій роботі таким чином, що допоможе у викладанні економічних дисциплін, в ході вивчення географічної структури зовнішньоекономічної діяльності України, міжнародних економічних відносин у регіоні СЦЄ;

6. На розвитку відносин між Польщею та Україною позначилися зміни політики США, Росії та провідних держав Європи, світова фінансова криза 1998 р. Разом з тим, багато залежало від президентів і парламентів Польщі та України, цілей і методів політичних партій і рухів. Політичний та економічний компоненти польсько-українських відносин у 1990-х р. перебували у постійній взаємодії, складаючи, таким чином, цілісний комплекс. Суперечки навколо львівського меморіального “Кладовища Орлят”, боротьба греко-католиків (переважно етнічних українців з католиками (переважно поляками) за собор Св. Іоанна Хрестителя у Перемишлі, а також IV зїзд кресовяків та деякі інші події виявили наявність латентної загрози, яка здатна перетворитися на детонатор гострої міждержавної конфронтації, якщо загальна політична конюнктура у СЦЄ (насамперед, відносини Росії з Україною, Польщею ЄС, а також відносини України з ЄС і США) стане несприятливою для польсько-українського партнерства. Тим не менш, тенденції останніх років дають вагомі підстави вважати, що переважна більшість польських та українських керівників, більшість населення намагатимуться підтримувати дружні стосунки. Як засвідчила історія відносин 1991-2000 рр., такі стосунки збільшують можливості Польщі та України у відносинах з третіми країнами. Стратегічне партнерство 90-х рр. дало імпульс (у вигляді двосторонніх та багатосторонніх угод, програм співпраці, нових державних та громадських організацій, економічних і культурних звязків), інерція якого, навіть в разі ускладнення зовнішніх умов, здійснюватиме позитивний вплив на подальші відносини між Польщею та Україною. Попри наявність чисельних трагічних сторінок в новій та новітній історії польсько-українських відносин, попри невирішені до 1991 р. історичні суперечки, Україні та Польщі вдалося уникнути не лише збройного конфлікту, але навіть гострого безкровного протистояння. Більше того, дві держави протягом 1991-2000 рр. швидко розвивали (за винятком нетривалого періоду охолодження політичних взаємин у 1993-1994 рр.) політичні та економічні відносини, узгодили позиції з болючих історичних питань, сталися відповідні позитивні зрушення у суспільній думці поляків та українців. Ці успіхи стали одним з чинників, які забезпечили регіонові СЦЄ, а відтак і всій Європі, невідємною складовою якої є цей регіон, політичну безпеку і стабільність, успішний економічний розвиток, можливість розширення євроатлантичних та європейських структур на Схід, сприяли реалізації Україною європейського вектору її зовнішньої політики.