Інститут полковника Війська Запорозького як вищого урядника адміністративно-територіальної й військової одиниці Гетьманщини середини XVII-першої половини XVIII ст. Його місце в політичній, соціальній ієрархії козацької держави, тенденції розвитку кар’єри.
Аннотация к работе
Історична дефініція «полковник Війська Запорозького» може нести у собі декілька смислових навантажень: як означення військового командира полку козацького війська (реєстрового, нереєстрового, запорозького або низового) другої половини XVI - першої половини XVII ст.; як вищий козацький урядник на теренах полку - адміністративно-територіальної й військової одиниці Гетьманщини другої половини XVII - першої половини XVIII ст.; як військовий командир на Січі та козацький адміністратор на Землях Вольностей Війська Запорозького Низового другої половини XVI-XVШ ст.Так, як можна зауважити, аналізуючи «Ведомости о малороссійской генеральной старшине, полковниках, бунчуковых товарищах, полковой и сотенной старшине и других чинах и рядовых, с показаним, который чин за каким следует по малороссійскому обьїкновенію, учинена 1756 году», у ті роки «полковники малороссийские» в неофіційному українському доповненні до загальноімперського «Табелю про ранґи» розміщувалися перед полковниками охотницьких полків і бунчуковими товаришами, але після всіх чинів ґенеральної старшини, навіть таких маловпливових у службовому розумінні як ґенеральні хорунжий чи бунчужний. Універсал гетьмана від 9 вересня 1751 р. з цього приводу декларував: «Представлял нам доношениіе Войска Запорожского Низового атаман кошовій Яким Ігнатович, что многіе малороссійских полков полковники называют себя и в письмах разних подписываются Войска Запорожского и малороссійского полковниками, что де Войску Запорожскому в противность и обиду следует затем, что де они, малороссійскіе полковники, к воску Запорожскому не приключены и в прежние, давние времена того не было и полковники де малороссійскіе Запорожского Войска не писались. Чего ради ежели поденно так есть, то повелеваем всем господам полковникам малороссійскіх полков... впредь Войска Запорожского низового полковниками не подписывался». Тоді В.Дворецький, котрий від самого початку місії поставив себе на місце такого собі «експерта», дорадника московського уряду на переговорах з українським гетьманом, переконував І.Желябужського, що теперішнього реґіментаря обрано начебто не всім Військом Запорозьким, а «ими полковниками», і влада його тримається саме на членах цієї впливової корпорації («держитца от них, а козаки де его не сама любят»). А влітку 1703 р., інформуючи царський уряд про призначення на полковництво до Полтави Івана Левенця, гетьман І.Мазепа серед іншого свій вибір мотивував і тим, що кандидат не лише добре знаний у полку як людина гідна, але і його батько справно полковникував тут: «Иная сторона полчан, знаючи Левенца на тот уряд згодного и достойного, что и его отец был полковником и сам может управитись, и его, гетмана, просили, вручил на тот уряд полковничества полтавского помянутому Левенцу».