Способи політико-правового впливу влади на керівні структури громадських об’єднань. Опис процесу руйнації незалежних від держави громадських інституцій. Створення правової бази для діяльності громадських об’єднань нової держави "диктатури пролетаріату".
Аннотация к работе
ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЖИТТЯ РАДЯНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ СРР В 1920-ТІ РР.У статті на основі аналізу нормативно-правових актів і монографічної літератури визначено особливості політико-правового регулювання життя радянської громадськості Української СРР у 1920-ті рр. Аватор намагається встановити способи політико-правового впливу влади на керівні структури громадських обєднань і спілок, відстежити, яким чином у ранньототалітарному радянському суспільстві впродовж 1920-х рр. відбувалася руйнація та ліквідація не залежних від держави громадських інституцій. У першій половині 1920-х рр. більшовицьке керівництво розпочало створення правової бази для діяльності громадських обєднань нової держави «диктатури пролетаріату». Політика компартійних органів знайшла своє продовження в другій половині 1920-хрр., у період поступового згортання в радянській державі навіть тих малих політичних свобод, які були задекларовані більшовицьким керівництвом на початку 1920-хрр. The author tries to identify means of the political and legal influence of the power on governance structures of public associations and unions, to trace how there were the destruction and liquidation of state-independent civil institutions in the early Soviet totalitarian society during the 1920s.Вони забезпечують громадськість можливостями для реалізації її культурно-релігійних, економічних і суспільно-політичних потреб. Контроль за громадською ініціативою з боку держави дає змогу її політичним лідерам контролювати громадян і суспільство. Правляча більшовицька партія з огляду на обєктивну віддаленість її керівництва від інтересів суспільства не мала змоги реалізувати заходи прямого впливу на населення, тому намагалася створити систему наближених до себе громадських обєднань, які мали задовольняти потреби панівної еліти. За умов структуризації суспільства на безкласових засадах необхідність збереження контролю над окремими його елементами та модернізованим соціумом змусила державу розробляти відповідні корпоративні норми. На початку 1920-х рр., виконуючи політичні директиви партії, державні органи створювали специфічний правовий режим функціонування громадських обєднань, який мав забезпечувати нормативне вираження класового підходу до структуроутворення й соціального відбору в громадські організації, закріплювати тенденції створення масових організацій із якомога більшим ступенем охоплення населення безпосереднім фізичним членством та формувати правове поле нагляду й контролю за різними типами організаційних субєктів системи громадських обєднань [3, с.Отже, у першій половині 1920-х рр. більшовицьке керівництво, не маючи в руках сильної влади, провадило політику, спрямовану на поступове поглинання новоствореними державними інституціями громадських інституцій, які функціонували в державі. Над громадськими організаціями постійно висіла загроза закриття з таких причин, як політична неблагонадійність засновників, існування організацій із дублюючими функціями, політична діяльність, підприємницька діяльність тощо.
Вывод
Отже, у першій половині 1920-х рр. більшовицьке керівництво, не маючи в руках сильної влади, провадило політику, спрямовану на поступове поглинання новоствореними державними інституціями громадських інституцій, які функціонували в державі. Паралельно відбувалося створення правової бази для контролю за життям громадських обєднань. Влада прагнула монополізувати волю суспільства, яку виражали його представники - громадські обєднання та спілки. Над громадськими організаціями постійно висіла загроза закриття з таких причин, як політична неблагонадійність засновників, існування організацій із дублюючими функціями, політична діяльність, підприємницька діяльність тощо. Юридичний вияв статусу громадського обєднання фіксувався в правовому статусі організації. Громадські організації, отримуючи привілейоване становище, максимально зближувались із партійними інституціями, що призводило до зменшення ступеня їх організаційної автономності та функціональності. їх керівний актив частково замінювався партійними функціонерами, втрачаючи можливості до маневрування. Політика компартійних органів знайшла своє продовження в другій половині 1920-х рр., у період поступового згортання в радянській державі навіть тих малих політичних свобод, які були задекларовані більшовицьким керівництвом на початку 1920-х рр.
Список литературы
1. Данилов А.А., Шаповалов А.И. «Советское» как историческая система. Вестник Российского гуманитарного научного фонда. 1997. № 3. С. 77-78.
2. История Советской Конституции (в документах). 1917-1956 гг. / под общ. ред. С.С. Студеникина. М.: Изд-во АН СССР, 1957. 1046 с.
3. Ямпольская Ц.А. Общественные организации и развитие советской социалистической государственности. М., 1965. 195 с.
4. Щиглик А.И. Добровольные общества в переходной период от капитализма к социализму. Вопросы теории и истории общественных организаций. М., 1971. С. 140-190.
5. Сборник постановлений и приказов по промышленности СССР. М., 1927. 200 с.
6. Литовченко Т.А. Військово-оборонна діяльність Українського товариства Червоного Хреста у 20-х роках XX століття. Збірник наукових праць Міністерства оборони України. 2004. № 2(39). С. 28-33.
7. Гимпельсон Е.Г. НЭП и советская политическая система. 20-е годы. М., 2000. 439 с.
8. СУ РСФСР. 1922. № 40. С. 477.
9. Известия. 1922. 12 августа.
10. СУРСФСР. 1922. № 49.
11. Російський державний архів соціально-політичної історії. Ф. 17. Оп. 68. Сир. 423.
12. Бюллетень НКВД УСРР 1922. № 13-14. С. 9-10.
13. Державний архів Російської Федерації. Ф. 393. On. 1. Спр. 46.