Розгляд ідеї абсолютної моральності як тотальної цілісності морального життя й загального духу народу. Аналіз підходу Г. Гегеля на таких засадах до аналізу права. Дослідження сутності його політико-правової концепції. Використання її у реаліях сьогодення.
Аннотация к работе
Гілея ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ Випуск 86 IIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIII drevnegrecheskogo. / [M.Kanto-Sperber, Dzh.Barnz, L.Brisson i dr.]; pod red. M.Kanto-Sperber - [per. s fr.Український інтелектуальний загал стикається зараз з необхідністю “не простої механічної та спрощеної рецепції тих чи інших європейських теорій, а їх змістовного переосмислення, з намаганням синтезувати різні методологічні підходи у розвязанні таких теоретичних проблем як: походження права, вивчення специфіки правових норм, аналіз співвідношення права та моралі, з’ясування впливу історичних і соціальних факторів на розвиток правової системи” [4, с. Як зауважував Г.Гегель у передмові до “Філософії права”, “істина про право, моральність державу настільки ж давня, наскільки відкрито дана у публічних законах, публічній моралі, релігії та є загальновідомою… але вона потребує осягнення, щоб самому по собі розумному змісту була надана розумна форма…” [10, с. Гегель аналізує поняття “власність”, “договір”, “неправо”, які уявляються абстрактною формою права, а потім, в традиціях власного діалектичного методу, здійснює перехід до понять “держава”, “громадянське суспільство”, “сімя”, тобто до конкретної форми права. Є три основні значення поняття право: право як свобода (ідея права); право як визначена міра та форма свободи (специфічне право); право як закон (позитивне право). Г.Гегель стверджує, що “те, що є право в собі, покладено в його обєктивному наявному бутті, тобто визначено для свідомості думкою і відомо як те, що є і визнане правом, як закон, за посе- Гегель пропонує три тлумачення поняття “право” - право як свобода (ідея права або абстрактне право), право як форма свободи (специфічне право) та право як закон (позитивне право).
Список литературы
1. Parkhomenko N.M. Pryntsypy doslidzhennya dzherel prava / N.M. Parkhomenko // Pravova derzhava: Shchorichnyk nauk.pr. In-tu derzhavy i pravy im.. V.M. Korets"koho NAN Ukrayiny, 2006. - Vyp. 17.
2. Petryshyn O. Pravo yak sotsial"no-yurydychne yavyshche: do postanovky problemy / O.Petryshyn // Visnyk Akademiyi pravovykh nauk Ukrayiny. - 2007. - № 4(51).
3. Bohinich O.L. Heneza prava yak prava syly / O.L. Bohinich // Derzhava i pravo: Zb.nauk.prats" Yurydychni i politychni nauky. - K. : In-t derzhavy i prava im. V.M.Korets"koho NAN Ukrayiny, 2009. - Vyp. 46.
4. Prokopov D.Ye. Rozvytok teoriyi pryrodnoho prava u vitchyznyaniy i rosiys"kiy pravoviy dumtsi (seredyna KHIKH - pochatok KHKH st.): monohr. / D.Ye.Prokopov - K. : Lohos, 2011. - 544 s.
5. Haym R. Hehel" y eho vremya / R. Haym. - SPB.: “Nauka”, 2006. - 391 s.
6. Dvortsov A. Hehel". Zhyzn", deyatel"nost", uchenye / A.Dvortsov. - M. : “Nauka”, 1972. - 174 s.; Ovsyannykov M. Hehel" / M.Ovsyannykov. - M. : “Nauka”, 1971. - 223 s.; Lazarev V., Rau Y. Hehel" y fylosofskye dyskussyy eho vremeny / V.Lazarev, Y.Rau. - M. : “Nauka”, 1991. - 160 s.; Hulыha A. Hehel" / A.Hulыha. - M. : “Molodaya hvardyya”, 2008. - 263 s.;
204
7. Motroshylova N. (red.) ““Fenomenolohyya dukha” Hehelya v kontekste sovremennoho hehelevedenyya / N.Motroshylova. - SPB.: “Nauka”, 2006. - 391 s.; Solopov E. Lohyka dialektyky. K 240-letyyu so dnya rozhdenyya Hehelya / E.Solopov. - M. : Knyzhnыy dom “Lybrokom”, 2011. - 240 s.
9. Sud"bы hehel"yanstva: fylosofyya, relyhyya y polytyka proshchayut·sya s modernom. Pod red. P.Kozlovsky, Э.Solov"eva. - M. : Knyzhnыy dom “Respublyka”, 2000. - 383 s.
10. Hehel" H.V.F. Fylosofyya prava. Per. s nem.: Red. y sost. D.A. Kerymov y V.S. Nersesyants; Avt. vstup. st. y prymech. V.S. Nersesyants. - M. : Mыsl", 1990. - 524 s.
11. Derzhalyuk M.S. Polityko-pravovi aspekty filosofiyi Hehelya ta yikh znachennya dlya Ukrayiny / Derzhalyuk M.S. // Stratehichni priorytety. - № 3 (8). - 2008. - S. 22-27.
12. Pashkov A.S. Vchennya pro hromadyans"ke suspil"stvo u filosofiyi prava Hehelya: Avtoref. na zdobuttya nauk.stupenya kand..filos.nauk. - Kyyiv, 2007. - 19 s.
13. V.S. Nersesyants “Fylosofyya prava”: ystoryya y sovremennost" / Nersesyants V.S. // Hehel" H.V.F. Fylosofyya prava. Per. s nem.: Red. y sost. D.A. Kerymov y V.S. Nersesyants; Avt. vstup. st. y prymech. V.S. Nersesyants. - M.: Mыsl", 1990. - S. 3-43.
14. Kheyde L. Osushchestvlenye svobodы. Vvedenye v hehelevskuyu fylosofyyu prava / L.Kheyde. - M. : “Hnozys”, 1995. - 256 s.
15. Kuz"menko V. V. Ontolohycheskyy status fenomenov prava hrazhdanskoho obshchestva y hosudarstva v “fylosofyy prava” H. V. F. Hehelya / V. Kuz"menko // Naukovyy visnyk Dnepropetrovs"koho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. - 2013. - № 1. - S. 12-23.
Kutsepal S. V., doctor of philosophy, full professor, the head of Humanities, Social and Economic Subjects Department of Poltava Law Institute of the National Law University Yaroslav the Wise (Ukraine, Poltava), svkutsepal@rambler.ru
Political and legal concept of G. Hegel
The essence of political and legal concept of G. Hegel is considered, it is analyzed an absolute approach to the analysis of law, fundamental idea of which is the idea of absolute morality, which is a total moral integrity of life, the general spirit of the people.
Куцепал С. В., доктор философских наук, профессор, заведующая кафедрой гуманитарных и социально-экономических учебных дисциплин Полтавского юридического института Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого (Украина, Полтава), svkutsepal@rambler.ru
Политико-правовая концепция Г. Гегеля
Раскрыта суть политико-правовой концепции Г.Гегеля, проанализирован абсолютный подход к анализу права, основополагающей идеей которого является идея моральности, которая представляется как тотальная целостность нравственной жизни, общий дух народа.
Гілея ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ Випуск 86 IIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIIII
УДК 1(091) ЛВФШ
Гончаренко О. А. кандидат філософських наук, доцент кафедри соціально-економічних дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького (Україна, Хмельницький), olgegoncharenko@gmail.com
АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ КАЗИМИРА ТВАРДОВСЬКОГО: ОБРАЗ НАВЧАННЯ
Мета статті полягає в окресленні образу навчання у аналітичній філософії Казимира Твардовського. За допомогою методу аналізу та синтезу виокремлено конститутивні елементи філософії навчання вченого. Доведено, що педагогічні погляди польського філософа ґрунтуються на принципах аналітичного методу у філософії. Показано, що у центрі уваги Твардовського уточнення основного поняття педагогіки - “навчання”. Встановлено, що головною метою навчання мислитель вважає освіченість, під якою він розуміє формування системи понять, оволодіння знаннями, формами мислення й поведінки. Виявлено, що великого значення філософ надає вихованню внутрішньої потреби у знаннях, розвитку логічного мислення в учнів. Зроблено висновок про те, що філософський аналіз Твардовського робить освіту більш сприйнятливішою до змісту педагогічного терміну “навчання”, а отже, він допоможе освітянам позбавитися декларацій, лозунгів та кліше у вирішенні навчальних проблем.
Ключові слова: аналітична філософія, Казимир Твардовський, навчання.
Однією із яскравих гілок аналітичної філософії на європейському континенті є Львівсько-Варшавська школа. Своїм стилем та методом філософування школа завдячує польському філософу Казимиру Твардовсько-му, який висунув вступною умовою ясність формулювань та точність викладення, а також використання методу, що понад усе цінує раціональність та логічність філософської аргументації. Супутницями вченого у досягненні відповідності цим стильовим та методологічним стандартам були психологія, логіка і мова. Досягти ясності та точності у філософському аналізі Твардовський спробував і у проблемному полі освіти. Вчений здійснив філософський аналіз поняття “навчання” для того, щоб показати як неясне та неточне його усвідомлення може призвести до небезпечного розриву між теорією та практикою і як наслідок - до перетворення педагогічної діяльності у безглузду рутину, позбавлену розуміння її сутності.
У Польщі природньо спостерігається інтерес серед науковців до педагогічної філософії Твардовського [1; 13]. В Україні ж наявні ґрунтовні дослідження учительської, наукової та організаційної діяльності філософа [2; 3].
Проаналізуємо досягнення Твардовського на перетині аналітичної філософії та педагогіки задля окреслення його образу навчання. (Результати цієї статті є продовженням дослідження авторки під назвою “Аналітична філософія Казимира Твардовського: образ виховання” [Studia methodologica, 2014. - № 37. - С. 264-268], де показано відношення між філософією та педагогікою у працях польського філософа.)
1. Поняття навчання. Навчанням Твардовський визначає будь-яку систематичну дію, спрямовану відповідно до укладеного плану на надання знань іншим та (чи) формування у них розумових здібностей. Надання знань означає залучення учня до мистецтва висловлення про знання істинних суджень, а формування розумових здібностей - формування в учня здатності до самостійного висловлення істинних суджень. Із визначення поняття “навчання” вчений виводить його цілі: безпосередні та подальші. Безпосередні цілі нав-
Збірник наукових праць “Гілея: науковий вісник” чання є двоякими: надання знань і формування розумових здібностей. Подальшими цілями навчання Твардовський бачить підготовку до майбутньої професії, загальне виховання.
Науку, що надає принципи та способи навчання, філософ услід за багатьма науковцями називає дидактикою. Дидактика є частиною педагогіки. Педагогіка у широкому значенні охоплює у Твардовського науки про фізичне, розумове й моральне виховання. Дидактика, вважає вчений, повинна враховувати завдання морального виховання, “так як знання, надані шляхом навчання, а також сам спосіб надання знань здійснює значний вплив на розвиток характеру учнів. Види знань, отримані учнями, впливають перш за все на спосіб, у який вони будуть пізніше дивитися на своє відношення до інших людей та на повязані з цим відношенням обов’язки” [12, с. 12]. Допоміжними науками педагогіки Твардовський називає також психологію й логіку: оскільки навчання полягає у систематичному наданні знань та (чи) формуванні розумових здібностей, то психологія озброює дидактику знаннями про інтелектуальне життя людини, від перебігу якого залежать особливості присвоєння знань та формування розумових здібностей, а логіка як наука про істинність судження вчить самостійному висловленню про набуті знання істинних суджень.
2. Психологічна основа навчання. Усі люди від природи прагнуть до знань - чи іншими словами: кожна людина володіє вродженим потягом до знань. Так, словами Арістотеля, взятими із “Метафізики”, Твардовський намагається обґрунтувати психологічні підстави навчання: “...всі вони [люди] прагнуть знань. Вони хотять дійти до знань, вони прагнуть пізнати, що чим є, яке є чи було, чому є таке, а не інше. Всі вони хотять задовольнити свою цікавість, яка не дає їм спокою до тих пір, поки не пізнають того, що прагнули пізнати; цікавість, яка задоволена у одному напрямі, повертається у іншому, постійно наказуючи людині набувати щораз нові знання. [...] І прагнуть їх [знань] перш за все для них самих, не думаючи одразу про побічну від них користь, оскільки саме задоволення цікавості, саме пізнання чогось нового є для людини великою приємністю ... ” [4, с. 510-511].
Набувати знання означає у Твардовського “пізнавати”, а отже, “знати”. Поняттям “знати” філософ визначає психічну здатність висловлення істинного судження. Знати щось - це бути здатним до висловлення істинного судження про те, чого це знання стосується на основі памяті [11, с. 187-188]. Неупереджений пошук знань забезпечує людині рівновагу розуму. Потяг до філософських знань, з огляду Твардовського, є ідеальною ціллю людського життя, в якій збігаються будь-які прагнення до знань, сили та щастя.
“Поряд із потягом до знань, - пише філософ, - у кожної людини містяться передумови розумового розвитку. Розумовий розвиток полягає у тренуванні, формуванні, посиленні та удосконаленні розумових здібностей. Головними розумовими здібностями, загальними для всіх людей, є: здібність сприйняття, пам’ять, виображення, здібність концентації уваги, здібність висловлення суджень, здібність мислення. Розумовими називаються ті здібності, які відрізняються від фізичних (наприклад, здібність виконування рухів), 205