Аналіз суперечності великих держав на Сході під час повоєнного врегулювання 1918-1923 років. Боротьба Великої Британії, Франції, США, Греції. Російська білогвардійська еміграція навколо визначення статусу Константинополя та режиму Чорноморських проток.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Політика європейських держав та США щодо «Османської спадщини» після Першої Світової війни доктор історичних наук, професор Олег Машевський Анотація На основі американських, британських, французьких дипломатичних джерел проаналізовано суперечності великих держав на Сході під час повоєнного врегулювання 1918-1923 років. Основна увага приділяється боротьбі Великої Британії, Франції, США, Греції, султанського уряду та кемалістського руху, а також російської білогвардійської еміграції навколо визначення статусу Константинополя та режиму Чорноморських проток. Ключові слова: міжнародні відносини, зовнішня політика, Османська імперія, міжнародні союзи, Антанта, Перша світова війна, Босфор, Дарданелли, Чорноморські протоки, Константинополь. Однак ще необхідно комплексно дослідити взаємодію, переважно боротьбу, всіх провідних країн-переможниць за контроль над османською столицею та протоками Босфором й Дарданеллами, вплив на цей процес, як султанського уряду, так і націоналістичного руху на чолі з Мустафою Кемалем. На думку радянського історика Ю. Ключнікова, після відмови Росії від претензій на Протоки та османську столицю, було ліквідовано один з головних елементів гіпотетичної рівноваги сил на Близькому Сході, й тому країнам-переможцям довелося пройти через тривалу й напружену боротьбу задля узгодження їхніх інтересів [3, с.XII]. Щоправда, Франція задля відновлення французько-британського балансу впливів у районі Проток домоглася призначення свого представника генерала Ф. Британське Адміралтейство висловилось категорично проти пропозиції прем’єр-міністра Д. Ллойд Джорджа та лорда А. Бальфура, який до жовтня 1919 р. очолював Форін офіс, зробленої американському військовому аташе у Лондоні в кінці листопада 1918 р., що США, як велика держава чи не найменше залучена до європейських суперечностей, повинні взяти на себе відповідальність, тобто мандат над турецькою територією, яка включатиме Константинополь та Протоки [24, p.408-409]. Мотиви вищезгаданої відмови США красномовно змалював член американської делегації в Парижі Г. Гувер, який зауважував, що мандат на Константинополь та Протоки стане «величезним тягарем й суспільним актом милосердя для Сполучених Штатів» [31, p.261].