Аналіз врегулювання внутрішньополітичного, міжнародного та територіально-конституційного конфліктів в Боснії і Герцеговині. Розгляд міждержавної спрямованості, щодо врегулювання спору між зазначеними країнами. Огляд миротворчих операцій ООН і НАТО.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукОдним з найбільш складних для врегулювання був конфлікт у Боснії і Герцеговині (БІГ) 1992-1995 рр., зумовлений новими геополітичними реаліями в Європі після закінчення холодної війни, складною етноконфесійною структурою, внутрішньополітичними процесами і розвитком етнічного націоналізму в Югославії. Конфлікт у Боснії і Герцеговині висунув на передній план такі проблемні питання, як право націй на самовизначення, феномен етнічного націоналізму, територіально-конституційний лад держави та права людини. Врегулювання цього конфлікту являло собою складну міжнародну системну політичну проблему і зайняло довгих чотири роки. У політиці врегулювання конфлікту відобразилися протиріччя, характерні для посткомуністичного простору Європи, та використовувалися різноманітні, але повязані єдиною логікою методи: дипломатичні (дипломатичне посередництво), політичні (плани врегулювання, територіально-конституційні реформи, резолюції Ради Безпеки ООН), військові (операції з підтримання миру та з примусу до миру ООН і НАТО). Дослідження процесу врегулювання конфлікту в Боснії і Герцеговині 1992-1995 рр., дає необхідний матеріал для висновків та узагальнень щодо концептуальних засад територіально-конституційних форм їхнього врегулювання, а також ефективності практики міжнародної миротворчої діяльності в процесі врегулювання внутрішніх етнічних конфліктів.Джерельну базу даного дослідження становлять документи Організації Обєднаних Націй, НАТО, Європейського Союзу, а також наукові роботи і періодичні видання, опубліковані в Боснії і Герцеговині, Великобританії, Голландії, Росії, Сербії, США, Україні, Франції та Хорватії. Автор висуває та обґрунтовує системну концепцію конфлікту в Боснії і Герцеговині в основі якого лежали політичні протиріччя між боснійськими сербами, хорватами й мусульманами щодо питань права народів на самовизначення, територіально-конституційного ладу держави та республіканських кордонів. Конфлікт був зумовлений соціально-політичним контекстом розпаду СФРЮ й ускладнювався властивими Боснії і Герцеговині історичними, національними та етнічно-конфесійними факторами. У розділі “Політика міжнародного співтовариства з урегулювання конфлікту в Боснії і Герцеговині 1992-1995 рр.” автор досліджує складові процесу врегулювання конфлікту - еволюцію політики основних держав-учасниць процесу врегулювання, операції з підтримання миру й примусу до миру в рамках ООН і НАТО, а також дипломатичну діяльність Міжнародної конференції щодо колишньої Югославії. Найбільш значну роль у процесі врегулювання конфлікту в Боснії і Герцеговині відіграли Сполучені Штати, Великобританія, Франція, Німеччина й Російська Федерація.