Основні аспекти політики Литовської держави по відношенню до національних меншин в епоху реставрації державності. Місце національного питання у комплексі державно-ідеологічної доктрини Першої республіки в роки корпоративної держави у міжвоєнний період.
Аннотация к работе
Політика Литовської держави стосовно національних меншостей у добу Першої республіки (1918-1940)В якості окремої групи російськими статистами були визначені жмудини або жемайти - 448 тис. Разом ці балтські етноси становили 61,6% населення що проживало на території Віденської, Ковенської та частково Сувалкської губерній. Таким чином не доводиться говорити про етнічну і конфесіональну однорідність (окрім поляків жоден з етносів не належав до пануючого серед «титульних» литовців католицизму, сповідуючи відповідно юдаїзм (євреї), православя (росіяни і білоруси) та протестантизм (німці)) корінних литовських земель, що вже за 20 років стануть ядром реставрованої Литовської держави. Наприклад, у місті Вільно (Вільнюс) 40% населення становили євреї, поляки - 31%, литовців же нараховувалося 2%. Характерно, що розподіл позицій серед інших національностей залишився незмінним з 1897 р. хоча і зменшилося їх кількісне вираження (євреї - 7,6%, поляки - 3,2%, росіяни - 2,5%). Хоча і в цій сфері починаючи з 1926 р. таутінінки стали провадити політику літуанізації та дискримінації по відношенню до поляків (частково це була практика, що мала характер відповіді на аналогічні дії польської влади по дискримінації литовців у Віденському краю).