Поняття офіційного (формального) лідерства у процесі інституціоналізації й виконання владно-управлінських функцій в інфраструктурі державних інститутів, політичних партій й організованих груп. Розвиток політичного лідерства в українському суспільстві.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукРобота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: Хилько Микола Іванович, доктор філософських наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри політології. Кляшторний Микола Данилович, кандидат філософських наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри політичних наук. Захист відбудеться 20 січня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Активізація управлінської функції влади, ініційована реформами в Україні, збільшує потребу офіційного (формального) лідерства як субєкта прийняття політичних рішень, яке утверджується в державі на засадах верховенства права й подолання адміністративно-бюрократичних звязків, підпорядкування натомість більш вільним, демократичним відносинам політичного ринку. Дістав подальшого розвитку комплексний підхід до тлумачення системи формування політичного лідерства як інтегрованої сукупності підсистем (інституціональної, регулятивної, функціональної, комунікативної та ін.), що продукує особистісний ресурс системи влади; на відміну від інституційного підходу, автор вводить у поняття системи правові та персоналізовані аспекти; зясовує, що зміст системи лідеротворення (механізму як форми її дії) визначається характером звязків між її елементами й структурою самих елементів; показані головні з них: спосіб завоювання й утримання влади, субєкти висування кандидатів, лідеротворче середовище, чи-то тип організаційної структури, методи й форми політико-організаційної діяльності, а також і самі лідери як обєкти й субєкти процесу; доведено, що система лідеротворення є складовою політичної системи, взаємодіє з її елементами й визначається цілісністю. Виявлено нові аспекти механізму лідеротворення в Україні: він визначається як транзитний, тобто перехідний, що вбирає елементи різних типів просування до влади; зясовано, що утвердження конкурентного (виборного) представництва забезпечує розвиток антрепренерської (в перспективі - багатомірної) системи підготовки лідерів, тоді як бюрократичні елементи у механізмі кандидуювання в умовах авторитарно-реформаторського режиму продукують номенклатурний кадровий ресурс; доведено, що для України оптимальним є багатомірний спосіб формування політичного лідерства, здатний забезпечити: а) зміцнення прошарку офіційних лідерів як невідємного інституту громадянського суспільства, б) збільшення їх політичної ваги й вплив на хід реформаційного процесу; таким чином, його впровадження сприятиме демократизації політичної системи в Україні. Вперше за допомогою системного методу здійснено спробу політологічного аналізу найвпливовіших базових (інституціоналізованих та персоналізованих) складників механізму формування політичного лідерства в Україні на різних рівнях структури влади: зокрема показана специфіка політико-організаційної діяльності політичних інститутів на прикладі державних інститутів (Верховної Ради України, Інституту Президентури, структури Уряду), політичних обєднань (партій і рухів), системи ЗМІ; зясовано, що системне застосування добіркових технологій уможливлює цілісний цикл формування політика, який включає політичну освіту, політичне виховання, поведінкову політичну роль; пропонується створення загальнонаціональної лідеротворчої моделі, яка б діяла за принципом "суспільство - влада" та була спрямована на становлення самоорганізованих форм підготовки політиків, отже і демократизацію політичного лідерства в Україні. Поглиблено розуміння звязку діяльності ЗМІ та лідеротворчого процесу: доведено, що ефективність механізму формування політичного лідерства в Україні значною мірою залежить від контролюючих впливів ЗМІ як вагомого політичного інституту на владу й громадську думку; автор розкриває теоретичну й практичну хибність усталеного стереотипу щодо державних ЗМІ лише як засобу реалізації влади; зясовує, що це є багатоаспектна система комунікації, дієвий важіль громадського контролю й корпоративної та урядової звітності; доводить, що в умовах медіатизації політики в Україні вони: а) стимулюють розвиток політичного лідерства та його трансформацію із авторитарного у демократичне, б) сприяють формуванню та активізації громадської думки в обговоренні й прийнятті кадрових рішень, в) регулюють й підсилюють лідеротворчий процес, забезпечують його контрольованість.У першому розділі дисертації - "Теоретико-методологічні засади дослідження феномена політичного лідерства" обґрунтована методологічна база й визначено стан наукової розробки проблеми, зокрема наведені основні підходи до розкриття сутності поняття "політичне лідерство", окреслена типологія, що безпосередньо стосується принципів формування лідерства, проаналізовано інституціоналізаційні парадигми лідерства в сучасній політичній