Визначення терміну "політична влада" у світовій науковій літературі. Влада як суспільний феномен, її принципова особливість. Політична влада і її основні риси. Політична влада в Україні: підвалини, становлення, розвиток, перспективи та проблеми.
Аннотация к работе
План · Влада як суспільний феномен · Політична влада і її основні риси · Політична влада в Україні Поняття «влада» має багато сенсів і різноманітних підходів до їх розуміння. Французький дослідник влади Мішель Крозьє порівнює владу з тхором, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто не бачив. У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях: 1) як відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі й суспільстві; 2) як вольовий елемент, який виражається у здатності* одних субєктів навязати волю іншим субєктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам; 3) як інститут, тобто організована установа, здатна забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах. У зарубіжній літературі щодо розуміння влади можна виділити чотири напрями: біхевіористський, телеологічний, інструменталістський, структуралістський. Цей підхід ґрунтується на вченнях Фрідріха Ніцше, Бертрана Рассела, Берреса Скінера·. Згідно з цим напрямом, прагнення до влади є атрибутом людської екзистенції. Більшість людей не здатна бути ініціатором будь-чого, але зате має необхідність у контролі над собою з боку інших осіб. На думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами влади є сила, багатство і знання. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громадського контролю може перетворитися на засіб владного маніпулювання людьми. Структуралістський напрям розглядає владу як структуру відносин між керівниками і підлеглими, що ґрунтуються на співвідношенні винагород і покарань. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи: 1) наявність у відношеннях влади двох партнерів - окремих осіб, організацій тощо; 2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада (наказ може супроводжуватися погрозою санкцій у випадку непокори); 3) підкорення наказові; 4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати. Отже, влада - це можливість і здатність одних соціальних субєктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і авторитету. Особистісні фактори ерозії влади повязані з функціональною автономією, сильною кратичною мотивацією, стилем реалізації владних повноважень. Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності (традиційний, харизматичний, легально-раціональний), то в сучасній політичній науці вирізняється сім: традиційний, харизматичний, правничо-раціональний, на засадах участі, раціонально-цільовий, соціально-евдемонічний і національно-патріотичний.