Особливості формування органів цензури, їх функції, персональний склад та повноваження номенклатури, становлення організаційної структури Укрголовліту. Вплив партійних цензорів на розвиток художньої літератури. Принципи здійснення марксистської критики.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П.Робота виконана на кафедрі історії та філософії історії Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Інститут філософської освіти і науки, директор, завідувач кафедри історії та філософії історії. Захист відбудеться "17" вересня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Системно досліджено політично-ідеологічні функції номенклатури органів партійно-радянської цензури, діяльність структурних підрозділів НКО УСРР (Головполітосвіти, Державного науково-методологічного комітету, Науково-педагогічного комітету Головсоцвиху), зясовано основні етапи створення та розвитку Центрального управління у справах друку, Укрголовліту, виявлено спільні й відмінні ознаки марксистської та літературної критики, використання їх у якості методу системно-функціональної цензури творчого літературно-художнього процесу, виявлено ідеологічні мотиви появи феномену «соціального замовлення», самокритики - індивідуальної форми самоцензури серед письменників.Революційні події першої чверті ХХ ст. виявили намагання позбутися цензури, але політичні партії використовували гасла про свободу слова, друку, зібрань переважно для боротьби за владу, а після її завоювання вдавалися до практики повсякденного ідеологічного нагляду за опонентами та неблагонадійними соціальними групами. Історичний досвід функціонування політичної цензури в УРСР 1920-1930-х рр., зумовлений системними основами діяльності партійно-радянських органів, має науково-пізнавальне значення, а не суто прикладне, хоча врахування уроків історії у царині інтелектуального та політичного життя суспільства лише сприятиме зміцненню демократії і громадянських свобод. Історія становлення та функціонування радянської системи політичної цензури фактично не досліджувалася протягом 1917-1991 рр., позаяк партійні органи заперечували факт її існування в СРСР, а, з іншого боку, архівні документи і матеріали були недоступні для дослідників. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова «Дослідження проблем гуманітарних наук» та згідно з науковою проблематикою кафедри історії та філософії історії Інституту філософської освіти і науки «Державницьке, економічне, суспільно-політичне життя та освіта в Україні ХХ-ХХІ ст.». Кожен з них має властиві межі застосування: статичний та описовий використано для констатації історичного факту системи політичної цензури в УРСР, динамічний і генетичний - для виявлення її структурно-функціональних елементів, класифікації і типологізації - для конструювання аналізу джерел, виокремлення багатовимірних обєктів та однотипних груп, особливо під час формування структури дисертації, структурно-системний - для зясування взаємодії цілого і частин, тобто визначення ролі, місця, номенклатурних повноважень та функцій партійних і радянських органів політичної цензури; історичний, який є універсальним, позаяк спирається одночасно на генетичний, хронологічний та інші методи пізнання, але у конкретному випадку слугує для встановлення феномену системи цензури у 1920-1930-х рр. в УРСР, порівняльний - для співставлення специфіки не лише двох організаційних форм політичної цензури, а й її функціонування в роки непу та соціалістичної реконструкції, тобто сталінської модернізації соціально-економічних відносини; проблемно-хронологічний - для встановлення закономірностей розвитку органів політичної цензури за умови монопартійної системи влади, ретроспективний - для узагальнення минулого та визначення ризиків і передумов відтворення будь-яких форм цензури.У Вступі зазначено актуальність дисертаційного дослідження, встановлено його звязок з науковими та освітніми державними програмами, зясовано мету, обєкт і предмет, основні завдання й хронологічні межі, методологію системного вивчення обраної теми, визначено теоретичну та проблемно-фактологічну новизну, подано інформацію про апробацію результатів кваліфікаційного дослідження.
У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження» проаналізовано науково-історичну, політологічну та культурологічну літературу, встановлено стан та рівень наукової розробки проблеми, здійснено тематичну класифікацію джерел, визначено їх репрезентативність та конкретні методологічні прийоми вирішення поставлених завдань. Висвітлено концептуальні особливості та проблемно-тематичні пріоритети радянської, західної, у тому числі української діаспорної, сучасної історіографії.
Радянська історична наука, яка не вивчала системи політичної цензури, не дає підстав для умовної періодизації історіографічного дискурсу, позаяк не залишала жодної індивідуальної та колективної монографії, хоча досліджувала розвиток культури, освіти, формування інтеліг