Методологічні та теоретико-концептуальні аспекти дослідження політичної системи Перу. Від військової диктатури до демократії. Вивчення чинників та факторів які впливають на швидке подолання трансформаційного переходу до демократії та багатопартійності.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Розділ 1. Методологічні та теоретико-концептуальні аспекти дослідження політичної системи Перу 1.1 Стан наукового вивчення політичної системи Перу 1.2 Методичні засади дослідження політичної систем та режимів Розділ 2. Особливості політичної системи Перу 2.1 Структура політичної системи Перу 2.1.1 Від військової диктатури до демократії 2.1.2 Еволюція політичної системи Перу в 1990 рр. 2.2 Моделі політичної системи Перу 2.3 Класифікація політичної системи Перу Розділ 3. Вони значною мірою вплинули на політичний процес в країнах Південної Америки. Президент країни А. Фухіморі набув світову популярність після того, як в 1992 році розігнав парламент, який заважав, на його думку, здійснювати економічну лібералізацію, і вжив надзвичайних заходів у боротьбі з терористичною ліворадикальною організацією Сендеро Лумі-Носо, що увінчалися в 1993 році упійманням і довічним ув’язненням її лідера А. Гусмана. З тих пір зміцнення авторитарної президентської влади стає домінантою політичного розвитку країни. Переобраний в 1995 році на другий строк Фухіморі одержав мандат довіри й схвалення більшості перуанців. Тим самим феномен демократично вибраного авторитарного лідера, що здійснює режим особистої влади, одержав у Перу найбільш закінчені в Латинській Америці форми, хоча очевидно, що сам по собі це феномен аж ніяк не тільки латиноамериканський. Важливість дослідження полягає в тому, що: по-перше, розвиток державотворчого процесу вимагає ґрунтовного аналізу становлення і діяльності політичних і громадських структур, важливе місце серед яких займають політичні партії Перу; по-друге, зміна напрямку соціально-політичного розвитку Перу потребує глибокого дослідження та аналізу; по-третє, успішним і швидким трансформаційним переходом Перу від авторитарного до демократичного політичного режиму, незважаючи на велики досвід авторитаризму. Мета дослідження - полягає у вивченні всіх національних особливостей розвитку політичної системи і політичного режиму Перу, чинників та факторів які впливають на швидке подолання трансформаційного переходу від до демократії та багатопартійності, механізмів за допомогою яких перуанська демократія існує. Предмет, об’єкт та мета дослідження визначили його основні завдання: · вивчити сутність політичної системи та політичного режиму країни; · проаналізувати методологічні засади дослідження політичної системи та політичного режиму; · охарактеризувати особливості основних структурних елементів політичної системи Перу, дослідити їхню взаємодію між собою; · визначити особливості політичної системи та політичного режиму Перу через критерії, що лежать в основі типології політичних систем. Методологічні та теоретико-концептуальні аспекти дослідження політичної системи Перу 1.1 Стан наукового вивчення політичної системи Перу Різні політичні явища в суспільстві об’єднанні поняттям «політична система» суспільства. Розвиток суспільства відбувається на основі об’єктивних закономірностей, але при цьому важливу роль відіграє і суб’єктивний чинник, що виступає як система регулювання відносин між окремими елементами суспільства з боку влади. Теорії політичних систем створили Толкотт Парсонс, Девід Істон і Габріель Алмонд. Типологію політичних режимів залежно від ступеня їх демократизму започаткував один із основоположників теорії еліт Г. Моска, в працях «Основи політичної науки» та «Правлячий клас» виокремлюючи аристократичну й демократичну тенденції у розвитку пануючого політичного класу, перша з яких полягає у прагненні цього класу стати спадковим, а друга проявляється в оновленні його складу за рахунок представників нижчих верств суспільства, він говорив про два типи організації влади. Значний внесок у вироблення нових методологій порівняльних політичних досліджень вніс Комітет з порівняльної політології при Американській раді з досліджень у сфері суспільних наук, створений 1954 року під керівництвом Г. Алмонда. За зауваженням А. Лейпхарта, вона є найзначнішою з усіх існуючих класифікацій подібного роду [3, с. Кульмінацією структурно-функціонального підходу в 1960-і роки стала типологія, розроблена Г. Алмондом у співавторстві з Б. Пауеллом і репрезентована у праці „Порівняльна політика: девелопменталістський підхід” [4]. У класі модерних політичних систем, окрім перехідної і вже практично неіснуючої форми античного міста-держави (де, на думку вчених, виникли певні компоненти політичної інфраструктури і політичної культури сучасного типу), варто виокремити 1) мобілізаційні демократичні, 2) мобілізаційні тоталітарні й авторитарні, а також 3) домобілізаційні демократичні й авторитарні системи. Широку популярність одержала двомірна типологія політичних систем Р. Даля, яку він поклав у підґрунтя свого емпіричного дослідження поліархій. Однак, з іншого боку, можуть допомогти в процесі стабілізації системи за умови, що еліти різних субкультур оберуть довірчий стиль відносин і співробітництво. Складнішу багатомірну типологію політичних систем запропонував Ж. Блондель. „Хоча він і стверджує, - цитує Ж. Блондель