Ознайомлення з філософським аналізом риторичних прийомів, як засобом репрезентації політичної практики. Обґрунтування та характеристика інструментального характеру політичної риторики у процесі пошуку політичного консенсусу між Сходом та Заходом.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКАНауковий керівник: доктор філософських наук, професор ДРОТЯНКО Любов Григорівна, Національний авіаційний університет, завідувач кафедри філософії. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, завідувач відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції; кандидат філософських наук, доцент КАРАУЛЬНА Наталія Вікторівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії гуманітарних наук. Захист відбудеться «23» червня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Термін же «політична риторика» почали активно використовувати за часів Другої світової й «холодної» воєн, коли популяризувалося виробництво зброї масового знищення, а «мова погроз» стала основним інструментом «гонки озброєнь». Дослідження цього процесу потребує особливої уваги, а компаративний аналіз політичної риторики Заходу і Сходу дасть змогу виявити основні суперечності між ними й обґрунтувати співвідношення змісту термінів «політичний дискурс», «політичний діалог», «політична риторика». Звідси випливає аргументація актуальності теми ДИСЕРТАЦІЇ: 1) в процесі глобалізації політична риторика є реакцією на нестабільність, коли з порядку денного ще не зняте питання про характер і закономірності цивілізаційного розвитку; 2) вона є особливою мовою, якою пишуться політичні документи і спілкуються представники країн, що є субєктами геополітичного процесу; 3) формування толерантної політичної риторики дозволить не лише оздоровити політичну атмосферу в діалозі «Схід-Захід», а й підняти ступінь суспільної довіри до його результатів. У дисертаційному дослідженні використано компаративний підхід, що передбачає виявлення споріднених ознак та розбіжностей у політичній риториці Заходу і Сходу; принцип сходження від абстрактного до конкретного, за допомогою якого через аналіз політичних текстів виявлені закономірності функціонування політичної риторики у діалозі «Схід-Захід», основні причини дискурсивних колізій у ньому. При вирішенні більш конкретних задач дисертаційного дослідження були застосовані методологічні принципи системності, доповняльності, відповідності з метою виявлення взаємозвязку між ключовими термінами «політична риторика», «політичний дискурс», «політичний діалог», встановлення кореляції політичної риторики й політичного діалогу.У першому розділі - «Особливості політичного діалогу «Схід-Захід»» аналізуються публікації за темою дослідження та виокремлюється теоретико-методологічна база, на основі якої зіставляються політичні дискурси Заходу і Сходу, встановлюється зміст ключових термінів - «політична риторика», «політичний дискурс», «політичний діалог». «Політичний діалог як основа політичного дискурсу Сходу і Заходу» через соціально-філософський аналіз встановлено, що незалежно від специфіки культури в мові кожної з них є спільні риси: символічна міфологічна основа, яка відрізняється зовнішньо залежно від типу культури, її змісту, географії та кліматичних умов. Унаслідок поєднання духовних цінностей арабської та європейської культур сформувався науково - раціоналістичний дискурс епохи модерну, який сприяв не лише розвитку наук, а й перетворив політику на професійну сферу діяльності, на що вказували Дж. У другому розділі - «Роль політичної риторики у діалозі Заходу і Сходу» здійснюється соціально-філософський та соціокультурний аналіз риторичних прийомів, що репрезентують сучасну політичну практику; виявляються особливості політичної мови в культурах Сходу і Заходу; встановлюється кореляція «політичного діалогу» і «політичної риторики». Дослідження різних точок зору східних і західних авторів показує, що риторичні прийоми виступають особливими формами висловлювання, що застосовуються в політиці.Дисертаційна робота, в якій на основі системного й компаративного підходів здійснений соціально-філософський аналіз специфіки політичної риторики в діалозі «Схід-Захід», дає можливість сформулювати наступні висновки: § Здійснений соціально-філософський аналіз ключових термінів дисертаційного дослідження виявляє їх теоретичне підґрунтя. «Політична риторика» визначена як специфічна мова влади, що постає інструментом політичного дискурсу, за допомогою якого владні структури здійснюють уплив на політичну свідомість людини, впроваджують інформаційні технології й контролюють перебіг ключових політичних подій; як «метамова», що виконує різні ролі (позитивні чи негативну). В якості «штучної технології» риторичні прийоми трансформуються в потужний дискурсивний «інструментарій», який політична влада застосовує на практиці з метою впливу на свідомість людей і формування вигідного формату політичної реальності.