Виявлення специфіки синтезування політичних еліт у політичну партію, а партій - у партійні системи за умов поліетнічного суспільства. Висвітлення функцій політичних партій в якостях стрижневого начала електорального та інших соціально-політичних процесів.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукРобота виконана у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України. Варзар Іван Михайлович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри політичних наук. Захист відбудеться "25" червня 2010 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.12 Національного педагогічного університету імені М.П. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Коли ж справа дійшла до аплікації цієї закономірності до реалій суверенної України, зясувалося, що в нас погляди та позиції народних мас далеко не завжди формуються партіями, а, здебільшого, - самопроголошеними лідерами, за "велінням" яких створюються та діють "ручні" псевдопартії. Виявилося, що конструктивні/деструктивні ролі політичних партій по-особливому відчутно обєктивуються під час проведення електоральних і плебісцитарних кампаній з наступним входженням деяких партій у структури політичної системи конкретної країни. Бо ж виявляється обставина: оскільки наші партії не виростають із надр соціальної системи, а, здебільшого, "призначаються зверху", - то до списків "переможців на виборах" включаються все ті ж самопроголошені лідерські репрезентанти. Доводиться, все ж, констатувати: попри значні здобутки світової та вітчизняної партологічної думки, маловивченими залишаються такі проблеми, як: закономірності кристалізації низовонародних еліт рамками протополітичних партій і громадсько-політичних організацій під час проведення електоральних і плебісцитарних кампаній; логіка "партійної політизації" суспільства у транзитних ситуаціях розвитку народів, країн і держав; співвідношення процесних тяжінь у координатах "системного квадрата": соціальна система - партійна система - виборча система - політична система"; дилогія "парламентська партія - правлячо-коаліційна партія" у політично неструктурованому суспільстві; всекраїнова політична нація у координатах трикутника "політичний клас - політична система - правлячий політикум"; закономірне й ситуативне у процесі "партійної політизації" меншинських народів; історіологія буття етнополітичної партії у багатоетнічній країні та ін. виявити специфіку синтезування політичних еліт у політичну партію, а партій - у партійні системи за умов поліетнічного суспільства;Розділ 1 - "Теоретико-методологічні аспекти дослідження процесу синтезування політичних еліт у партії, а останніх - у партійні та політичні системи" - присвячено виявленню логіки генезування політичної партії у надрах соціальної системи будь-якої країни та в якості усього лише протопартійного обєднання місцевих еліт. (Відповідь: партія і є тим "човником", що забезпечує системні транзиції від соціальної системи до партійної системи, а від неї - через виборчу систему - до політичної системи.) У подібній ролі методологія розширює шлях і урізноманітнює способи пізнання сутності партії як соціально-політичного феномена, а системний підхід до неї синтезує партологічні знання в органічну доктрину. У підрозділі 3.1 - "Специфіка протікання в Україні соціально-політичних процесів та інституціоналізації партій на етапах ліберального романтизму, прагматичного реформізму та помаранчевого революціонаризму" - окреслено авторські теоретичні позиції та пропозиції щодо вдосконалення методології політико-правової та етико-ментальної легітимації партій, інститутів, соціальних, партійних, виборчих та політичних систем і соціально-політичних процесів. Внаслідок відсутності в країні належної системи партполітпросвіти досить стабільними стали такі негативні тенденції: 1) партії, що "призначалися зверху", "у низах" залишалися незрозумілими та чужими, а відтак виборці дедалі впертіше голосували за конкретні персоналії, а не за партійні програми, ідеї та орієнтири; 2) започаткована наприкінці 90-х років методика складання "закритих партійних списків" вже на початку ХХІ ст. практично абсурдизувала зміст поняття "народний депутат"; 3) партійні більшість/меншість у парламенті традиційно стали формуватися поза критеріями політичної структурованості суспільства, а переважно, - з огляду на орієнтири лідерських осіб і "провідних" партій; 4) з 2001 р. партійно-коаліційні уряди стали комплектуватися не з професіоналів, а з бізнесових технократів; 5) за всі суверенні роки, - окрім як у 2-3 епізодах початку 90-х років, - на інституційно-політичному рівні - та ще й "від імені" конкретних меншинських народів - поліетнічний характер населення країни так і не виявився легітимованим у правових аспектах.