Дослідження процесу виникнення та розвитку концепцій політичної опозиції. Основні його етапи і перспективи. Особливості функціонування, чинники ефективності й процедурні передумови діяльності опозиційних партій в розвинених демократичних країнах.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук ПОЛІТИЧНА ОПОЗИЦІЯ В СИСТЕМІ ВЛАДНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИРобота виконана на кафедрі гуманітарних та природничо-наукових дисциплін Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Науковий керівник: КАРАСЕВИЧ Анатолій Олександрович, кандидат філософських наук, доцент, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, декан історичного факультету. Офіційні опоненти: ІВАНОВ Микола Семенович, доктор політичних наук, професор, Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, завідувач кафедри державної служби; ПАЩЕНКО Віктор Іванович, кандидат політичних наук, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри політології. Захист відбудеться "11" квітня 2008 р. о 14-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.08 у Палаці студентів Дніпропетровського національного університету за адресою: 49027, м.Зрозуміло, що опозиція, як природна противага владі, як її постійний суперник може призводити до певного напруження в політичному середовищі. Проте загрозливих рис це напруження набуває лише в тому випадку, коли опозиція не має можливостей впливати на ситуацію в країні, не має формальних та інституціалізованих можливостей виражати та відстоювати свою думку, свої позиції та інтереси. Про таку опозицію можна сказати, що вона повністю перебуває поза межами владних взаємодій в країні, поза межами системи владних відносин. Актуальність питання про опозицію зумовлена ще й тим, що опозиція (говоримо ж не про конкретне сьогодення, а про історичну перспективу) - це потенційна завтрашня влада. Теоретичну та методологічну основу дисертаційної роботи складають диспозиційна концепція владних відносин, фундаментальні концепції зарубіжних та вітчизняних шкіл дослідження політичної опозиції, сучасні підходи до аналізу участі політичної опозиції в системі владних відносин, зокрема парламентської опозиції.У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, характеризуються теоретико-методологічні основи, формулюються обєкт, предмет, мета і завдання, визначаються наукова новизна та практичне значення результатів дослідження. Перший розділ дисертаційної роботи "Теоретико-методологічні засади дослідження феномену політичної опозиції" присвячено розгляду основних здобутків в сфері дослідження політичної опозиції накопичених в вітчизняній та світовій політології та формулюванню теоретико-методологічних засад дослідження політичної опозиції в системі владних відносин України. У першому підрозділі "Поняття політична опозиція в дослідженні владних відносин: український та зарубіжний досвід" аналізуються праці та здобутки вітчизняних дослідників в рамках даної тематики - В. Рено, Пенг Ер Лама дає змогу, по-перше, оцінити стан справ з політичними опозиціями в країнах, де існують недемократичні режими, або режими неконсолідованої демократії, по-друге, ці роботи надають нам уявлення про методи дослідження опозиції. Це питання було актуалізовано в 1996 році, коли, вперше в Україні, з множини політичних відносин чітко виділилося протистояння між владою та опозицією.В першому підрозділі "Зародження опозиції в політичній практиці Великобританії" визначається, що формування дієвої та ефективної опозиції залежить від визначення формальних умов її діяльності, але не менш важливими є ставлення громадськості до опозиції, та ставлення самих представників опозиції до свого статусу і розуміння ними своїх обовязків та функцій. Термін "опозиція" входить у вжиток у Великобританії в 1730-х роках, проте на протязі наступних ста років відношення до неї було переважно негативним, оскільки вона міцно асоціювалася з поняттями "партія" та "фракція". Відправною ж точкою для цього стала парламентська реформа 1832 р., яка привела до формулювання спеціального правового статусу опозиції, надала нові можливості впливу "фракцій" - "партій" на структурування парламенту та нові організаційні можливості для діяльності самого парламенту. В другому підрозділі "Інституційні засади діяльності політичної опозиції в демократичних країнах" виходячи з практики європейських демократичних країн, ми можемо стверджувати, що право на представництво - це законодавчо закріплена за опозиційною партією чи опозиційним блоком гарантія отримання високих посад у керівництві парламенту, в його комітетах і комісіях, право на оприлюднення у стінах парламенту своєї позиції. В рамках моделі змішаної республіки можна виділяти французьку напівпрезидентську модель коли більшість та опозиція нормативно не розмежовані, та класичний приклад змішаної республіки, коли існує чітке розмежування статусу більшості та опозиції.У висновках зазначається, що термін опозиція означає протидію, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії і саме це приводить до трактування в якості опозиції будь-якого протистояння.