Політична економія - Курс лекций

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯЇх можна поділити на 2 великі групи: а) суспільні - науки про закони та закономірності розвитку суспільства Поняття ‘економіка’ походить від грецьких слів oikos-дім, домашнє господарство, nomos-закон, що в буквальному перекладі-мистецтво ведення домашнього господарства. Як наука, економіка виникла в 16-17 столітті, в період зародження капіталістичного ладу. Добрих 150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці, політекономія розглядалася, як наука про державне господарство. Саме цим політекономія відрізняється від „економіксу” - найбільш поширеного курсу з економічної теорії на заході, предмет якого відомий американський економіст П.Самуельсон, визначає так: це наука, що вивчає як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх до споживання.Перші уяви про економіку знаходимо в працях Ксенофонта, Аристотеля, Платона та ін. Платон вважав багатство і доброчинність несумісними. Розрізняв два види багатства: природне багатство у формі споживних властивостей - економія, і багатство у грошовій формі - хрематистика. Меркантилісти вважали, що багатство - це гроші, джерелом багатства є торгівля. Фізіократи (Ф.Кене, Ж.Тюрго) джерело багатства бачили не сфері обігу, а у виробництві, але обмежували виробництво землеробством.Матеріальною основою життя суспільства є виробництво - це цілеспрямована діяльність людей, які мають на меті створити споживчі блага для задоволення своїх потреб. Виробництво здійснюється завдяки взаємодії трьох елементів: праці, предметів праці та засобів праці. Виробництво припускає взаємодію і різних факторів - праця, земля, капітал. Труд характеризується продуктивністю та інтенсивністю праці. 2) відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва: 3) умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, в якій відбувається виробництво.У результаті формування названих умов і виникає обмін товарами як форма економічного звязку між виробниками. За цихумов єдиною формою економічного звязку між розрізненими приватними товаровиробниками може стати лише обмін товарами, ринок. Отже, товарне виробництво - це така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Споживна вартість повинна бути створена працею, обмінюватись на інші товари, задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару це - вартість.По-третє, ринок - це місце, де відбувається остаточне визначення суспільством втіленої в результати діяльності праці. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання. Ринок показує виробникам що виробляти і як, в якій кількості і для кого. Ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу, обміну, споживання. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень НТП, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг.Для того, щоб виробництво повторювалось, необхідно вироблений продукт постійно реалізувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для виробництва. Отже, розширене відтворення передбає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання, а частина йде на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сили(фонд нагромадження). Екстенсивний - коли нарощування обсягів виробництва відбувається в основному за рахунок заполучення до виробництва все нових і нових ресурсів(матеріальних, трудових) при незмінній продуктовній силі праці. У детенсивній економіці в рівновеликих обсягах результатів виробництва містяться, як і в інтенсивній, рівновеликі обсяги затрат виробництва. Отже, одні економісти пояснюють виникнення економічних криз випадковими обставинами, інші визнають кризи як явище галузевого характеру-неполадки у грошово-кредитній сфері, у сфері розподілу, в капіталовкладеннях.

Зміст

1. Предмет і метод політекономії 4

2. Суспільне виробництво та власність 11

3. Еконtrialі потреби суспільства і виробничі можливості 16

4. Форми організації суспільного виробництва 19

5. Ринок і ринкова система 25

6. Підприємство та підприємництво 31

7. Капітал і прибуток 36

8. Наймана праця і заробітна плата 43

9. Акціонерний капітал 48

10. Підприємництво в аграрномусекторі 53

11. Національне виробництво і доход 57

12. Економічне зростання і ці кличний характер суспільного відтворення 63

13. Зайнятість та соціальний захист населення 70

14. Державне регулювання ринкової економіки 76

15. Кредитно-фінансова та банківська система 82

16. Основні сучаснісоціально-економічні системи та їх еволюція 89

17. Світове господарство 94

18. Економічні аспекти глобальних проблем 102

3

Лекція №1

Предмет і метод політекономії

План 1 Політекономія в системі наук

2 Предмет, метод, функції політекономії 3 Економічні закони та категорії

4 Виникнення та етапи розвитку політекономії

1 Політекономія в системі наук

[1] c. 35-51, 59-83; [2] c. 34-50, 101-108; [3] c. 15-22.

Лекція №3

Економічні потреби суспільства і виробничі можливості

План

1 Сутність та класифікація потреб

2 Економічні потреби та їх взаємозвязок з виробництвом

16

3 Економічні потреби та інтереси людей

1 Сутність та класифікація потреб

Потреби — це обєктивні умови існування людини або нужда особистості чи суспільства в чомусь необхідному для підтримки життєдіяльності або розвитку. Потреби виступають у вигляді внутрішніх спонукальних факторів активної діяльності людей. Вони різноманітні, тому в економічній літературі потреби класифікують по різному.

По субєктам (носіям) розрізняють: особисті, колективні, суспільні.

По обєктам (предмету, на котрий вони спрямовані) виділяють: матеріальні, духовні, етичні, естетичні.

По сферам діяльності визначають: потреби праці, спілкування, потреби рекреації, економічні потреби.

В „економікс” потреби ділять на первинні, які задовольняють життєважливі потреби — їжа, житло та ін., і другорядні — спорт, дозвілля та ін.

Ієрархія потреб за ступеням значення буде така: фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі і потреби в самоутвердженні (за А.Маслоу)

Людина намагається задовольнити передусім най важливі потреби. Як тільки їй вдається задовольнити якусь важливу потребу, остання перестає бути рушійною силою, одночасно у людини зявляються наступні за важливістю потреби.

2 Економічні потреби та їх взаємозвязок з виробництвом

Економічні потреби — це частка людських потреб, для задовольняння яких необхідні виробництво, розподіл, обмін та споживання благ та послуг. Необхідність задовольняти економічні потреби спонукає виробництво створювати необхідні життєві блага. В свою чергу виробництво, створюючи нові товари та послуги стимулює розвиток потреб людини. Задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб.

За ступенями задоволення розрізняються абсолютні, дійсні, платоспроможні потреби. Абсолютні визначаються максимально можливим рівнем виробництва матеріальних благ та послуг, які можуть бути спожиті суспільством. Дійсні — це ті, що можуть бути досягнуті (реалізовані) при певному рівні розвитку виробництва. Споживати, задовольняючи таким чином потреби можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що суспільство може оплатити. Отже, платоспроможні потреби визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

17

Розрізняють економічні потреби суспільства, класів та груп та особисті. Останні поділяють на фізичні, соціальні, інтелектуальні.

Прогрес суспільства виявляється в дії закону зростання потреб, який висловлює обєктивну необхідність зростання та вдосконалення людських потреб по мірі розвитку виробництва та культури. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і на сам перед основної продуктивної сили, всього технологічного способу виробництва, еволюцією відносин економічної власності, зростанням згуртованості робітників, їхньої свідомості та іншим факторам. Внутрішніми суперечностям цього закону є суперечність між зростанням потреб і можливістю їхзадоволення колишніми засобами виробництва; між виробництвом і споживанням; між потребами і захопленнями індивідів. Потребі передусім народжуються у виробництві й повязані з процесом праці, з можливістю працювати. Тому добровільна творча виробнича діяльність — вища насолода для людини.

3 Економічні потреби та інтереси людей

Головним в виробничих відносинах є те, що це завжди відносини між певними соціальними субєктами — виробниками та споживачами матеріальних благ. А ці субєкти мають певні потреби й інтереси. Саме через інтереси як спонукальні мотиви й появляються виробничі відносини. Тому інтереси розглядаються як рушійна сила економічного прогресу.

Інtrialи — це усвідомлені потреби існування різних субєктів господарювання. Потреби не тотожні економічним інтересам. Сутність останніх полягає в реально націленому задоволенні економічних потреб у засобах виробництва, трудових ресурсах, предметах особистого вжитку та ін. Економічні інтереси є визначально обєктивною мотивацією діяльності людей, виходячи з їх місця у суспільному виробництві. Вони находять свій вираз у поставлених цілях ті діях на досягнення їх. Потреби і засоби їх задоволення відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. Отже, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень та динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси мають складну структуру. Це зумовлено тим, що людина водночас виступає і як індивідуум, і як член певного колективу, і як представник певного класу й цілого суспільства. Отже вона є одночасним носієм най різноманітних інтересів. Як у них розібратися? Важливим методологічним критерієм виділення різних груп інтересів є виявлення конкретних субєктів — носіїв інтересів. Згідно з цим критерієм виділяються три основних види інтересів: особисті, колективні і загальнонародні. Але такій поділ вважають досить елементарним, тому що в суспільстві існує дуже складна структура народногосподарських звязків. Отже, за сферою дії виявляють національні, регіональні, відомчі, родинні інтереси; за класами —

18 буржуазії, робітників, селян, інтелігенції; за демографічними групами — працюючих, вже не працюючих, не бажаючихпрацювати.

Поруч з реальними, обєктивними інтересами існують надумані, сфальсифіковані, не вірно зрозумілі інтереси. Вони реально проявляються в усіх формах життєдіяльності людей і теж виступають як спонукальні мотиви діяльності. Такого роду інтереси є результатом трансформації обєктивних інтересів за певних умов. Наприклад, такий реальний інтерес, як особистий може трансформуватися в егоїстичний, а національний — націоналістичний.

Інтереси суперечливі і різноманітні й тому постійно породжують колізії, конфліктні ситуації, бо спонукають людей іноді навідь при досягненні одних і тих же цілей діяти в різних напрямках. Для того, щоб інтереси виступали як спонукальні мотиви ефективної діяльності суспільства, а не гальмували економічний прогрес необхідно оптимально сполучати особисті, колективні і суспільні інтереси.

Контрольні запитання

1. Які потреби існують у людини працівника і людини власника? 2. Чим визначається рівень задоволення потреб?

3. Обґрунтуйте тезу „потреби безмежні, а можливості - обмежені”. 4. Прокоментуйте механізм формування економічнихінтересів.

Література: [1], с.91-103 [2], с.59-59

[3], с.56-62, 72-75

Лекція №4[ 1 ] с. 128 - 164, 182 - 186 [ 2 ] с. 129 - 159, 160 - 169 [ 3 ] с. 80 - 112

Лекція №5[ 1 ] c. 165-227, 306-313;

[ 2 ] c. 170-194, 245-265, 355-373; [ 3 ] c. 113-194.

31

Лекція № 6

Підприємство та підприємництво План

1 Підприємство як субєкт ринкової економіки

2 Підприємництво: суть, субєкти, обєкти, форми

3 Напрямки і принципи здійснення підприємницької діяльності 4 Перспективи підприємництва в Україні

1 Підприємство як субєкт ринкової економіки

Підприємство - це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний субєкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що: 1) саме на підприємстві проходить процес виробництва матеріальних благ, надання послуг;

2) підприємство має закінчений цикл відтворення ( випуск і реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто діє на основі комерційного розрахунку;

3) підприємство є самостійним господарюючим субєктом з правами юридичної особи ( має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).

Підприємства діють у найрізноманітніших сферах і умовах. Це породжує багато чисельність їх видів. Основним якісним параметром, за яким відбувається класифікація підприємств, є власність. Згідно з законом України „Про власність”, „Про підприємства України”, „Про господарські товариства”, підприємства України поділяють на такі види: індивідуальні, сімейні (приватна форма власності); колективні, акціонерні, кооперативні, релігійних організацій (колективна); державні, комунальні, муніципальні (державна); спільні внутрішні, спільні з іноземним капіталом (змішана форма власності).

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості працівників підприємства поділяються на великі і малі. Так, згідно з Законом України „Про підприємства” до малих підприємств належать підприємства: в промисловості - з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери—до 50 осіб; у невиробничій сфері - до 25 осіб; у роздрібній торгівлі - до 15 осіб. За американською класифікацією, до малого бізнесу відносяться фірми з кількістю зайнятих - до 500 осіб.

Як свідчить світовий досвід, на сучасному етапі найбільший ефект підприємництво дає в малому бізнесі. На малий бізнес припадає близько 40% ВНП США, в Україні менше 10%. У 2000 р. в Україні налічувалось 197 тисяч 32 малих підприємств, але половина з них займається не виробництвом, а торгівельною, посередницькою діяльністю. В загалі малі підприємства характеризуються чисельністю, здібністю швидко реагувати на зміну ринкової конюнктури, швидким обновленням. Вони постійно підтримують конкуренцію, не допускають появу „лоскутної економіки”. Водночас на переважній більшості малих підприємств нижча продуктивність праці, вони не спроможні впроваджувати новітні досягнення науки і техніки, підвищують інтенсивність праці за рахунок використання сімейної праці, подовження робочого дня. Ці підприємства також економлять на техніці безпеки, покращенні умов праціта ін.

Найбільш типовими формами підприємств в останні два десятиріччя стали системи франчайзінга та венчурного підприємництва. Щоб якнайповніше використати позитивні сторони малих підприємств і послабити негативні сторони їх діяльності, держава повинна надавати їм всебічну підтримку. З цією метою держава допомагає у підготовці кадрів, розповсюджує науково-технічну інформацію, надає податкові пільги для створення нових підприємств, стимулює впровадження нових технологій, субсидуіює науково-дослідницькі роботи.

За способами формування статутного капіталу та відповідальності юридичних і фізичних осіб розрізняють: приватні фірми, колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні підприємства з обмеженою відповідальністю (акціонерні товариства).

З точки зору умов користування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні, де користування основане на приватній власності, й орендні, де користування зумовлене правом тимчасового володіння.

Кожне підприємство незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв повинно в результаті своєї діяльності отримувати дохід (прибуток). Для цього воно повинно діяти на принципах господарського (або комерційного) розрахунку. Такими основними принципами є самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства в поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.

Найважливіші риси господарського розрахунку: 1) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів та послуг і підвищення ефективності виробництва; 2) економічна відповідальність за результати невмілого господарювання, неефективного використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Наслідком такого господарювання може стати банкрутство.

2 Підприємництво: суть, субєкти, обєкти, форми

33

У найзагальніших рисах підприємництво можна визначити як організаційно-господарче новаторство на основі використання нових можливостей. Більш конкретно зміст підприємництва розкривається в Законі України „ Про підприємництво”, де сказано: „Підприємництво” - це самостійна і ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку. Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи.

Субєктами підприємництва можуть бути приватні особи, юридичні особи всіх форм власності (акціонерні товариства, орендні підприємства, кооперативи), держава.

Обєктами підприємництва є різні види господарської діяльності.

В залежності від змісту господарської діяльності розрізняють такі види підприємництва: 1) виробниче, в якому здійснюється виробництво товарів та послуг; 2) комерційне - полягає в операціях і угодахпо перепродажу товарів та послуг і не повязане з виробництвом; 3) фінансове - обєктом купівлі-продажу є гроші, валюта, цінні папери; 4) посередницьке - повязане з діяльністю по зєднанню зацікавлених у взаємній угоді сторін.

Всі види підприємницької діяльності з точки зору того, хто бере в ній участь , можна класифікувати як індивідуальне, колективне або державне підприємництво. Кожен з цих видів підприємництва здійснюється в певній організаційній формі. В розвинених країнах з ринковою економікою існує 3 форми організації підприємництва.

Одноосібне господарство - така форма организації, коли один власник приймає одноосібні рішення й несе особисту відповідальність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль за веденням справ з боку господаря-власника, а недоліком - незначна величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати, борги.

Партнерство - форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно і несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку витрат, збитків і т.д. залишається. Існують партнерства з обмеженою інеобмеженою відповідальністю.

Корпорація - форма організації підприємства на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а його фінансова відповідальність обмежена. Переваги корпорації полягають в тому, що вона може заполучити значний капітал шляхом продажу акцій.

Хто може бути віднесений до категорії підприємців? Підприємець - це той, хто займається підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку. Саме це відрізняє його від інших учасників економічного життя.

34

3 Напрямки іпринципиздійсненняпідприємницькоїдіяльності

Підприємницька діяльність - це досить складна форма господарювання, яка будується за певними принципами. Що це за принцип?

1. Вільний вибір видів діяльності

2. Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян

3. Самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до чинного законодавства

4. Вільний найом працівників

5. Залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та іншим видів ресурсів, використання яких не заборонено

6. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством

7. Самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд

Всі види підприємницької діяльності спрямовані на одержання прибутку. Для цього необхідно навчитися комбінувати обмежені ресурси. Здійснення різних комбінацій ресурсів - необхідна ланка діяльності підприємця. Вони, на думку, американського економіста Й.Шумпетера мають 5 напрямків: 1. Виготовлення нового блага або старого блага нової якості 2. Запровадження нового методу виробництва

3. Освоєння нового ринку збуту

4. Освоєння нового джерела сировини або напівфабрикату 5. Проведення відповідної реорганізації виробництва

4 Перспективи підприємництва в Україні

Для розвитку підприємництва в Україні необхідно, по-перше, запозичити досвід країн, де ці процеси розвиваються нормально, а, по-друге, зацікавити іноземних інвесторів, trialиємців в економічній співпtrial

Багато бізнесменів Заходу позитивно оцінюють перспективи і підкреслюють такі сприятливі для співробітництва фактори як місткість і масштаби українського ринку, зміни в Законодавстві України, що відкривають широкий простір для підприємницької діяльності, незадоволений попит, наявність дешевої і досить кваліфікованої робочої сили.

Але є і контр мотиви, які стримують наплив західного капіталу в нашу країну. Це бюрократизм міністерств і відомств; низька трудова етика й 35 слабка мотивація праці наших робітників і службовців; не конвертованість валюти і невпевненість у перспективі відкриття власних філіалів і іноземних фірм; наші масові закупки деяких товарів, що гасить інтерес зарубіжних партнерів у передачі технологій їх виготовлення; хвилює також укорінення монополізму, низька культура господарської діяльності, недостатність інформації і знань з управління.

Отже, щоб бути готовим використати світовий ринок для виведення вітчизняної економіки з кризи необхідно: 1. Досягнути політичної стабільності в країні.

2. Визначити пріоритети перебудови наших господарських структур, законодавства, щоб вони стикувалися з міжнародними нормами.

3. Освоювати менеджмент, переорієнтувати господарське мислення всіх і, в першу чергу, ділових людей, враховуючи світову практику. Для цього повинна бути створена розгалужена багаторівнева професіональна система підготовки й підвищення кваліфікації кадрів.

Контрольні запитання

1. Що таке підприємство і чому саме воно виступає як первинна ланка економіки?

2. В умовах ринку усі підприємства прагнуть до лідерства. Чи може кожне підприємство стати лідером?

3. В чому полягає вигідність франчайзінга? Чим ризикують венчурні фірми?

4. Назвіть основні форми підприємництва, що є джерелом їх прибутку? 5. Що робить підприємець, коли його доходи зменшуються - підвищує чи зменшує ціни?

Література: [ 1 ] c. 275-273, 313; [ 2 ] c. 195-203;

[ 3 ] c. 195-205.

Лекція №7

Капітал і прибуток План

1 Перетворення грошей у капітал. Сутність капіталу 2 Постійний і змінний капітал

3 Капітал і підприємство, його кругообороті оборот 4 Витрати виробництва, ціна і прибуток

36

1 Перетворення грошей у капітал

Поняття „ первісне нагромадження капіталу” вперше зустрічається в працях А.Сміта, а потім досліджується в „Капіталі” К.Маркса. Його суть полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від засобів виробництва і перетворення їх у найманих робітників, а з іншого — у перетворенні експропрійованих засобів виробництва в первісний капітал, який зосереджується в руках небагатьох членів суспільства. „Первісний” цей процес називається тому, що він утворює передісторію капіталу і відповідного йому способу виробництва.

Отже, основною категорією капіталістичної системи є капітал. В буденному житті капіталом називають гроші. Але це зовсім не так. Гроші самі по собі не є капіталом. Виконуючи свої звичайні функції , вони виступають лише в ролі загального еквівалента, опосередковуючи мінові відносини людей. Проте за певних умов гроші можуть стати капіталом. Передумовами виникнення капіталу були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. Як це розуміти? При простому товарному обігу дрібні товаровиробники продають вироблені ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Цей акт можна записати такою формулою: Т(товар)-Г(гроші)-Т(товар). У даному випадку гроші виконують функцію засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в обміні однієї споживної вартості (Т) на іншу споживну вартість (Т).

На певному історичному етапі в міру розвитку продуктивних сил просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже формула простого товарного обігу Т-Г-Т (продаж ради купівлі) замінюється принципово іншою формою: Г-Т-Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Але рух був би безглуздим, якби Г початкові і Г кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г , у перетворенні в Г’, тобто в Г ?Г, де Г’ означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г-Т-Г’.

Приріст грошей (?Г), який отримується в кінці цього руху, називається додатковою вартістю. Додаткова вартість — це надлишок над первісно авансованою сумою грошей (Г’-Г=?Г). А первісна сума грошей яка принесла додаткову вартість, перетворилася в капітал. Отже капітал — це вартість, яка приносить додаткову вартість.

Формула Г-Т-Г’ отримала назву загальної формули капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Отже, гроші стають капіталом лише тоді, коли приносять додаткову вартість. Єдиним джерелом додаткової вартості є робоча сила.

37

В різних економічних школах капітал визначається по різному. Але головними є три напрямки: речова або натуралістична концепція, грошова або монетариська концепція і теорія „людського капіталу”.

С точку зору речової концепції капітал — це засоби виробництва або готові товари, що призначені для продажу.

Так, А.Сміт трактує капітал як накопичений запас речей, Д. Рікардо — як засоби виробництва. В теорії Маршала капітал-це речі, що створюють передумови виробництва. Переважна більшість сучасних західних науковців спрощено тлумачать сутність цього поняття. Так американський економіст Г. Манків стверджує, що капітал — це знаряддя, які використовують працівники: підйомний кран для будівельника, калькулятор для бухгалтера. Професор Дьюи до капіталу відносить „все що грає корисну роль у виробництві.

З точки зору монетарійської теорії, капітал-це гроші, які приносять відсоток. Теорія людського капіталу зявилася в 60-ті роки 20 ст. Її розробили представники неокласичного напрямку Г.Бекер, Т.Шульц та інш. З їх точку зору, в виробництві взаємодіють два фактори: „фізичний капітал”, який включає засоби виробництва і „людський капітал”, який охоплює набуті знання, звички, енергію людей. Величина людського капіталу виміряється потенціальним доходом, який він здатен принести.

Найбільш обємне розуміння капіталу міститься в концепції К.Маркса Ні гроші, ні засоби виробництва, на його думку, самі по собі не є капітал. Вони перетворюються в капітал лише тоді, коли використовуються для привласнення чужої праці. Маркс писав: „Хлопкопрядильная машина есть машина для прядения хлопка. Только при определенных отношениях она становиться капиталом. Выхваченная из этих отношений она также не являеться капиталом, как золото само посебе не является деньгами”. Тому, по перше, капітал — це не річ, а певні суспільні відносини. По-друге, капітал-це постійний рух всіх його елементів. По-третє, капітал — це самовозрастаюча вартість. Ці три момента характеризують сутнісне визначення капіталу.

2 Постійний і змінний капітал

У будь-якому виробництві беруть участь різні фактори: а) засоби виробництва — реговий фактор, б) робоча сила — особистий фактор. Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення вартості і додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К.Маркс назвав їх постійним капіталом і означив буквою с. Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості. Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили, і яка змінює свою

38 вартість у процесі виробництва — це змінний капітал, він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок вартості, тобто додаткову вартість m.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу, виражений в процентах, називається нормою додаткової вартості. Якщо норму додаткової вартості позначити через m`, то формула цього відношення буде така: m`=m/v·100.

Для того, щоб визначити масу додаткової вартості, виробленої не одним, а всіма робітниками даного підприємства, необхідно норму додаткової вартості помножити не на вартість однієї робочої сили, на всю величину змінного капіталу.

Розрахунок робиться за формулою: M=m/v XV, де М - масса додаткової вартості m - додаткова вартість створена одним робітником. v - змінний капітал, що витрачається щоденно на купівлю однієї робочої сили.

V - загальна сума змінного капіталу.

3 Капітал підприємства, його кругооборот і оборот

Подія на основний і оборотний капітал (фонди) здійснюється залежно від перенесення засобами та предметами праці свої вартості на створенний продукт. Одні й ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди — кілька десятків років), тому переносять свою вартість на новостворений продукт не одразу. Якщо, наприклад, ткацький верстат використовується 10.000 днів, кожен день він переносить одну десятитисячну своєї вартості на створені тканини. Предмети праці (сировина, паливо, енергія) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на вироблену тканину.

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування.

Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт.

На основні і оборотні поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів підприємств, яка перебуває в грошовій і товарній формі, є фондами обігу. Оборотніфонди та фонди обігу - оборотні засоби.

39

Розрізняють фізичне і моральне зношування основних фондів. Фізичне або матеріальне зношування - поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і вартості. Моральне зношування — втрата основним капіталом своєї вартості, яка не переноситься на вартість створеного продукту. Моральне зношування буває двох видів: 1)на основі зростання продуктивності праці дешевшають елементи основного капіталу, 2) повязане з появою нових, досконалих засобів праці. Процес перенесення вартості основних виробничихфондів на готовий продукт в міру фізичного зношування називається амортизацією. Щоб своєчасно замінили зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховують відповідні кошти.

Оборот фондів має місце тоді, коли гроші, витрачені підприємцем на придбання засобів праці, повністю повертаються до нього. Це означає, що фонди підприємств здійснили один оборот.

У свою чергу, поняття „оборот капіталу” нерозривно повязана з кругооборотом капіталу. Процес кругообороту капіталу охоплює три стадії, внаслідок чого формуються три різні функціональні форми капіталу. Перш ніж почати виробництво товарів, підприємець повинен мати певну суму грошей. Це означає, що він володіє капіталом у грошовій формі. Але перетворення грошей у грошовий капітал відбувається лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку. Відтак підприємець купує необхідні засоби виробництва і робочу силу, внаслідок чого відбувається перетворення грошового капіталу на продуктивний, що означає першу стадію руху капіталу.

Друга стадія здійснюється у процесі виробництва, результатом якого є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених підприємців коштів на засоби виробництва і робочу силу.

На третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється в грошовий.

Зі сказаного випливає визначення кругообороту капіталу. Кругооборот капіталу — безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом.

Названі три форми капіталу (грошову, продуктивну і товарну) називають функціональними. Проте рухкапіталу не обмежується одним кругооборотом. Оборот капіталу — процес його кругообороту, що постійно повторюється.

4 Витрати виробництва

В основі цін товарів і послуг лежать суспільно необхідні витрати, які є вартістю товару. Вони відображаються формулою

W=c q, 40 де W - вартість товару, с-вартість спожитих засобів виробництва, q - нова вартість створена працівником.

З появою додаткового продукту новостворений продукт розпадається на необхідний і додатковий де v - вартість необхідного trial, продукту, необхідного для відтворення робочої сили робітника, m-вартість додаткового продукту, який створюється ним понад необхідного і привласнюється власниками засобів виробництва.

Внаслідок цього вартість товару W можно визначити за формулою W=c (v m).

Будучи економічно самостійними, підприємства формують свої витрати на виготовлення товарів.

Витрати виробництва — те, у що обходиться виготовлення товару підприємству. Вони складаються з матеріальних витрат та витрат на оплату робочоїсили найманих працівників і виражаються формулою

BB=c v

Отже, витрати виробництва відрізняються від суспільно необхідних витрат на величину додаткової вартості продукту (m).

Матеріальні витрати й витрати на оплату робочої сили повинні бути відшкодовані в результаті реалізації виготовленої на підприємстві продукції. Тому витрати виробництва на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю виробництва. Товаровиробники в умовахконкуренції повинні прагнути до скорочення собівартості. Це зумовлено тим, що її зниження — основа зниження цін, що у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати більший прибуток. Так для зниження витрат, повязаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів і тд.

Зниження витрат виробництва значною мірою залежить від ціноутворення.

Найtrialішим і історично першим є таке визначення ціни: ціна -грошове вираження вартості. Воно відображало період існування простого товарного виробництва, коли ціни коливались навколо вартості товарів і в основі товарних цін лежали лише суспільно необхідні витрати виробництва. Це trial виразити формулою: W=c v m, де W-вартість товару, c - постійний капітал, v - змінний капітал m-додатковий продукт.

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарнихцін-не лише суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією: Ц в=с v p, де р - середній прибуток.

41

В цих умовах ціна — грошове вираження ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту та пропозиції.

З виникненням монополій та олігополій процес ціноутворення значно ускладнюється, зокрема виникають монопольно високі та низькі ціни. Ціна виробництва перетворюється в монопольну ціну виробництва, яка виражається формулою

М .в.=с р р’ v, ц де р - середній прибуток, р’ - монопольно високий прибуток. С урахуванням цього ціна в сучасних умовах — це грошове вираження монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту і пропозиції та монополізації виробництва

Монопольні ціни - на сам перед, ціни виробництва. Зосереджуючи у себе найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу та ін., підприємства-монополісти формують найнижчі витрати виробництва, а отже й собівартість, яка є основним фактором привласнення монопольно високих прибутків.

Що є прибутком? За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей-валову виручку. Одна її частина йде на заміщення зношених засобів виробництва(с), інша — на заробітну плату працівників(v) що разом становить собівартість продукції. Тоді прибуток з кількісного боку — різниця між валовою виручкою і собівартістю, а з якісного боку — перетворена форма додаткового продукту і додаткової вартості. Термін „перетворена форма” означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження, що участь в його появі брали не лише працівники, а й засоби виробництва. Прибуток собівартості і рівня цін.

Прибутковість підприємства слід розглядати залежить від величини у двох вимірах: 1)як прибутковість усього підприємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрат на c v); 2)як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Останні вимірюються співвідношенням прибутку та собівартості певної партії товарів.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку, її можна записати формулою p’= p__ . 100, c v де р’ - норма прибутку, р - маса прибутку, С v — авансований капітал.

Середня норма прибутку в крупних компаніях становить до 12%. Його величина залежить від обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання продуктивності праці та інших факторів.

Контрольні запитання

42

1. Як ви розумієте суть капіталу і які відносини між людьми він висловлює?

2. Як відбувається виробництво додаткової вартості?

3. Яка з стадій кругообороту капіталу наголошена і чому?

4. В якій сфері утворюється прибуток, ким виробляється і за рахунок кого виникає?

5. Що спільного і в чому відмінність між додатковою вартістю і прибутком?

Література: [ 1 ] c. 228 - 225, 275 - 298 [ 2 ] с. 204 - 229

[ 3 ] с. 212 - 229

Лекція №8

Наймана праця і заробітна плата План

1 Робоча сила як товар

2 Вартість і споживна вартість 3 Сутність заробітної плати

4 Форми і системи заробітної плати

1 Робоча сила як товар

Робоча сила — це здатність людини до праці. Проявляється робоча сила в процесі праці, завершальним результатом якої виступає продукт або благо. В цій своїй якості робоча сила не виступає як товар. Товаром вона стає лише за певних суспільних умов. Власник робочої сили: а)повинен бути особисто вільним ; б)неповинен мати засобів існування; в) неповинен мати засобів виробництва;г)повинен продавати свою здатність до праці на певний строк. Такі умови існують на завжди. Історично вони сформувалися в процесі переходу від феодалізму до капіталізму. Але ця проблема не втратила актуальності й сьогодні, тому що капіталізація економіки України практично стає не можливою без наявності армії найманих працівників.

Не слід путати робочу силу з працею. Робоча сила-це сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона використовує в процесі виробництва необхідних засобів існування. А праця-це процес використання робочої сили. Тому в процесі найму робітник продає не працю, бо процес не може бути проданим, а лише свою робочу силу.

43

Товар робоча сила, як і будь-який інший товар, має вартість і споживну вартість, але робоча сила товар специфічний. Що під цим розуміється?

2 Вартість і споживна вартість робочої сили

Робоча сила — властивість живого організму людини. Отже, життя людини — необхідна умова існування товару „робоча сила”. Життя людини залежить від споживання нею необхідних засобів існування. Тому вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. Засоби існування необхідні для відтворення робочої сили включають у себе такі елементи: а)засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника, їжа, житло, одяг; б)соціально-культурні потреби; в)засоби утримання сімї, без чого неможливе відтворення робочої сили; г)кошти для навчання, підвищення кваліфікації й т.д.

Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості засобів існування, необхідних для задоволення звичайних у даній країні і в даний період часу фізичних і культурних потреб робітника, для утримання його сімї і для навча