Дослідження політичної аргументації як найбільш оптимального способу перетворення політичної комунікації демократичного суспільства на раціональних засадах. Визначення концептуального та конкретно-політичного рівня обґрунтування політичної комунікації.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної наукиЗ огляду на специфіку роботи засобів масової комунікації політична комунікація втрачає якості політичного явища, перетворюється на тематичну частину загального інформаційного фону. За цих умов розробка нового способу застосування поняття раціональності відносно політичної сфери, що ґрунтується на вивченні потенціалу аргументативного мовлення, повинна сприяти встановленню нової площини ідентичності політичного як автентичної сфери, що має стійку власну логіку розвитку та специфіку існування, яка не зводиться до принципів функціонування та розвитку матеріального виробництва. Проблематика раціонального виміру політичної комунікації викликає гострий теоретичний інтерес у провідних учених України та пострадянського простору. встановити роль та місце демократичної публічно-громадської сфери як середовища раціонального політичного аргументування та орієнтиру раціональної трансформації політичної комунікації; встановлено, що раціоналізуючий вплив політичної аргументації на існуючий стан політичної комунікації може реалізуватися у формі надання нормативних засад політичного мовлення, які встановлюють процедури та задають координати оцінювання раціональності актів політичної комунікації;Другий підрозділ під назвою “Риторико-лінгвістичний напрям дослідження політичної аргументації” спрямовано на зясування ролі риторичної науки та лінгвістичної теорії у висвітленні сутнісних аспектів політичної аргументації. Політичний контекст виступає при цьому специфічним полем функціонування мови як засобу виразу намірів, позицій та дій субєктів політики, настільки, наскільки вони є субєктами мовлення. Проте, розглянуті дослідження у сфері теорії аргументації, попри їх досягнення у науковому осмисленні феномену політичної аргументації, не дають оцінки масштабів даної практики для суспільства в цілому, не наголошують на значущості або оптимальності даного способу ведення дискусій для концептуального опису політичної комунікації. У другому підрозділі “Методологічні засади дослідження політичної аргументації” викладено обґрунтування методології, у відповідністю з настановами якої відбувається застосування комплексу методів для дослідження політичної аргументації як засобу раціоналізації політичної комунікації. У першому підрозділі “Політична аргументація та політична комунікація: зміст та співвідношення понять” здійснено огляд теоретичних передумов визначення змісту понять політична аргументація та політична комунікація, а також викладено інтерпретацію даних концептів у відповідності із потребами дослідження.Аналіз стану наукової розробки проблеми політичної аргументації свідчить про недостатнє осмислення даного феномену як явища політичного життя. Вихідною позицією у встановленні сутнісних особливостей політичної аргументації як особливого різновиду політичної діяльності виступає їх розкриття на підставі інструментального впливу політичної аргументації на перспективи раціоналізації політичної комунікації. Як видно з аналізу раціональних засад політичної аргументації у сучасній комунікативній теорії, моральний вимір людських взаємин виступає універсальним джерелом нормування усіх відносин, у тому числі і комунікативних. Вивчення трансцендентально-прагматичних засад політичної аргументації дозволяє стверджувати, що морально-етичні передумови аргументативного дискурсу мають якості ідеально-зразкової структури, що визначає належний, а не дійсний стан речей. Значущою для раціоналізації політико-комунікативних відносин, що міститься у морально-прагматичних засадах аргументування, є інваріантність аргументації як способу спілкування учасників дискурсу.Третяк О. А. Університетська система освіти як передумова раціональності політичної комунікації за доби постмодерну // Матер. “Класичні університети - центри освіти, науки і культури регіонів: традиції та сучасність”. Теоретичні підходи до визначення політичної аргументації як передумови демократизації перехідного суспільства // Зб. Матер.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У висновках подано основні результати дисертаційного дослідження, а також сформульовані практичні рекомендації.
Аналіз стану наукової розробки проблеми політичної аргументації свідчить про недостатнє осмислення даного феномену як явища політичного життя. Вихідною позицією у встановленні сутнісних особливостей політичної аргументації як особливого різновиду політичної діяльності виступає їх розкриття на підставі інструментального впливу політичної аргументації на перспективи раціоналізації політичної комунікації.
1. Як видно з аналізу раціональних засад політичної аргументації у сучасній комунікативній теорії, моральний вимір людських взаємин виступає універсальним джерелом нормування усіх відносин, у тому числі і комунікативних. Індивіди, що беруть участь у обговореннях, мають прагнути діяти раціонально, оскільки у інший спосіб не відбудеться вирішення їх проблем, заради котрих вони вступають у мовленнєві інтеракції.
2. Вивчення трансцендентально-прагматичних засад політичної аргументації дозволяє стверджувати, що морально-етичні передумови аргументативного дискурсу мають якості ідеально-зразкової структури, що визначає належний, а не дійсний стан речей. Провідною концептуальною структурою, що розкриває сутнісні особливості належного стану комунікації виступає ідеальна комунікативна спільнота, як гіпотетична сукупність партнерів із спілкування та відносин між ними.
3. Значущою для раціоналізації політико-комунікативних відносин, що міститься у морально-прагматичних засадах аргументування, є інваріантність аргументації як способу спілкування учасників дискурсу. Згідно дослідженням представників сучасної комунікативної теорії, пріоритет аргументації над іншими засобами викладу думок, намірів та позицій у комунікативній сфері зумовлений невідємними якостями мови як медіуму, що поєднує членів спільноти.
4. Процедурна обумовленість аргументативних дискурсів, що є одним з провідних результатів морально-прагматичної перспективи комунікативної теорії, виступає проявом раціоналізуючого потенціалу політичної аргументації. Вона формалізує та регулює комунікативну практику. Концептуалізація політичної аргументації на тлі прагматики мовленнєвих відносин, що мають процедурну природу, надає раціональності політичних комунікативних відносин авторитету практичного явища та обґрунтовує її як таку, що реально існує.
5. Раціоналізуючий вплив політичної аргументації як морально-прагматичного явища має витоки також у інтенції до покращення існуючого стану справ у комунікативній сфері для подолання наслідків форсованої технізації. Вказана інтенція має корені в критичній теорії Франкфуртської школи, проте наголошує не на конфронтації між гуманістичним ідеалом прогресивного розвитку та фатальній приреченості людства перед перспективою наступу машин, а на опануванні технологічного розвитку за рахунок перегляду машинно-технічного способу управління та прийняття політичних рішень шляхом необмежених дискусій.
6. Встановлено, що раціоналізуюча природа політичної аргументації, є феноменом теоретичної свідомості, яка здатна вплинути на політичну практику у ході боротьби концептуальних моделей розвитку, коли буде обиратися найоптимальніша альтернатива при прийнятті політичних рішень.
Концепція політичної аргументації, заснована на етиці дискурсу, є, за суттю, єдиним достатньо розробленим баченням безпосереднього впровадження моральних настанов у структуру практичного дискурсу, виразною характеристикою якого виступає гетерогенність думок та позицій. На цій підставі вплив такого розуміння політичної аргументації на проективний, хай навіть гіпотетичний процес раціоналізації політичної комунікації є реальним явищем, оскільки жодної іншої концепції з цього приводу просто не існує.
7. Важливим висновком, що випливає з дослідження місця та ролі публічності як середовища політичного аргументування, є конституйованість раціональності у процедурній формі її функціонування. В межах процедури регулюється доцільність висунення тез та формуються вимоги до доказів. Тому відповідність процедурі під час аргументування у сфері політики стає постійно діючим регулятивним механізмом, який запобігає висуванню нераціональних пропозицій, та девіантній комунікативній поведінці.
8. Тісно повязаною із проблематикою демократичної публічності та її рівнем обґрунтування раціональної природи політичної аргументації є ліберально-демократична теорія. Даний рівень обґрунтування раціональності політичної комунікації через раціональну природу політичної аргументації свідчить про її заснованість у багатовікових традиціях відстоювання свободи як домінуючої цінності.
9. Головною моделлю реального втілення принципів раціональності у сферу політичної комунікації виступає наукова раціонально-критична дискусія.
Її переваги проявляються, по-перше, у позачасовій та безумовній спрямованості зусиль наукового товариства на встановлення умов та способів досягнення істини, яке має стати пріоритетом під час раціональних політичних обговорень. По-друге, сучасна практика раціонально-критичних дискусій співвідноситься із практикою критики у ході обміну думками під час публічних парламентарних закладів. По-третє, раціональна еволюційна епістемологія постулює вільний та необмежений обмін думками та взаємозбагачення шляхом безперешкодної циркуляції знань та методик їх досягнення. По-четверте, теоретичні засади сучасного лібералізму знаходяться у відносинах прямої детермінації критичної епістемології, оскільки саме на високому рівні фундаментальної науки затверджуються стандарти істинності будь-якого аргументу та поширюють на майбутні перспективи політичних відносин стандарти ведення наукових дискусій та впровадження у політиці ідеалу міжнародної спільноти вчених.
Виходячи з результатів дослідження автор сформулював наступні практичні рекомендації: 1. При викладенні та обґрунтуванні політичних позицій субєктами політики необхідно дотримуватися правил та вимог раціональної політичної аргументації.
2. Розробити і ввести в дію регламентацію раціональності виступів учасників проведенні публічних обговорень у державних установах.
3. З метою збільшення прозорості та відкритості дій органів державної влади необхідно організувати їх супроводження аргументованими публічними заявами, які б обґрунтовували доцільність та розкривали зміст заходів, що здійснюються.
Список литературы
Головні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних публікаціях автора: Основні праці
1. Третяк О. А. Неограниченная коммуникация как обоснование дискурсивной парадигмы демократической публичности // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Філософія; соціологія; політологія: Зб. наук. праць. - Вип. 8. - Д: Вид-во ДДУ, 2002. - С. 179-187.
2. Третяк О. А. Морально-етичні передумови політичної аргументації у сучасній комунікативній філософії // Грані: наук.-теоретичний і громадсько-політ. альманах. - 2002. - № 5(25). - С. 114-117.
3. Третяк О. А. Політична аргументація як засіб раціоналізації політичної комунікації у сучасній ліберальній теорії // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Філософія; соціологія; політологія: Зб. наук. праць. - Вип. 9. - Д: РВВ ДНУ, 2003. - С. 233-241.
4. Третяк О. А. Публічна сфера як передумова раціонального політичного аргументування у дискурсивній теорії демократії Ю.Габермаса // Грані: наук.-теоретичний і громадсько-політ. альманах. - 2004. - № 3(35). - С. 130 - 135.