Загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки в Стародавньому Римі. Політико-правові інститути і погляди. Зміцнення влади і режим цезаризму. Перетворення Римської імперії у державу. Політичні думки й ідеї мислителів античності.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки молоді та спорту України Національний технічний університет України Київський політехнічний інститутІсторія політичної думки йде в глибоку стародавність, оскільки політичні ідеї народжуються разом з появою держави. Це була практична наука, що прагне впливати на людське життя, освітити шлях людській практиці - найбільше її цікавили цілі й зміст людського буття й людської діяльності. Тому головним предметом її дослідження була держава як ідеальний зразок людського обєднання, а в центрі її уваги завжди залишалася ідея загального блага. При цьому Аристотель, наприклад, вважав, знання, що спрямоване на зясування змісту людської діяльності, повинне бути практичним, тобто застосовним до життя, а тому в практичних науках не можуть використатися строгі (як у математику) методи доказу - практичне знання ніколи не може бути таким точним і визначеним, як теоретичне. Людству треба було майже два тисячоріччя досвіду державного керування суспільством, перш ніж склалися можливості перших теоретичних узагальнень й висновків щодо політичного життя як особливої форми суспільних відносин.Історія давньоримської політичної і правової думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни в соціально-економічній та політико-правовому житті Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди: царський (754-510 рр. до н. е.), Республіканський (509-28 рр. до н. е.), Імператорський (27 р. до н. Е.-476 г. н. е.). Причому єдина Римська імперія в 395 році н. е. була остаточно розділена на Західну (столиця - Рим) і Східну (столиця - Константинополь) імперії, і остання (Східно-римська, Візантійська імперія) проіснувала до 1453 року. Політико-правові інститути і погляди в Стародавньому Римі розвивалися протягом його довгої історії в умовах гострої боротьби між різними верствами населення - патриціями і плебеями, нобілітетом (з патриціїв і багатих плебеїв) і незаможними, оптиматами (прибічниками верхів суспільства) і популярами (прибічниками вільних низів), вільними і рабами. В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними субєктами політичного і правового життя і залишалися лише обєктами чужої власності, боротьба за політичну владу розгорталася усередині привілейованої меншості.Сенека відстоював ідею духовної свободи всіх людей незалежно від їх суспільного становища. Обєктом (і сферою) рабства може бути, згідно з його уявленнями, лише тілесна і чуттєва, але не духовна і розумна частина людини. Люди не в силах змінити світові відносини, частиною яких є їхні власні відносини, але можуть лише мужньо і стійко переносити розгортається накреслення долі, віддатися волі законів природи. Виходячи з стоїчної ідеї єдності божественного і людського світу, Сенека робить висновок, що люди "рідні один одному", "члени єдиного тіла ": адже природа створила всіх людей з однієї і тієї ж матерії і для одних і тих самих цілей. Крім розуму, природа обдарувала людину ще й товариськістю, що лежить в основі єдності людського роду.Свої політичні ідеї він виклав у діалогах “Держава”, “Політик”, “Закони”. Платон був обєктивним ідеалістом: він думав, що сам по собі, обєктивно існує вічний і незмінний світ ідей, а світ явищ являє собою лише його перекручену копію. Філософ прагнув дати картину ідеальні суспільства й держави. У праці “Держава” він намалював образ ідеального суспільства, що складається із трьох станів: правителів - філософів, воїнів-стражів, ремісників і хліборобів. Кожен стан зайнятий своєю справою: філософи-мудреці здійснюють справедливе правління, оскільки тільки їм доступно правдиве знання; стражі захищають суспільство, а ремісники й хлібороби створюють матеріальні кошти життя.Учнем Платона був Аристотель (384-322 р. до н. е.). Його вчення більш реалістичні, ніж вчення Платона, оскільки він узагальнив досвід функціонування 158 грецьких полісів. Аристотель заперечував можливість існування ідеальної держави, тому що думав, що держава результат природного розвитку, а не божественного промислу. Філософ уважав місто - держава вищою формою спілкування людей, відбиттям сутності людини як “політичної тварини”, у якому закладене інстинктивне прагнення до спільного проживання, відбиттям чого є родина, громада й, нарешті, держава. Монархію, аристократію й политтю він уважав правильними формами, оскільки в них правителі переслідують загальне добро всіх громадян.Уже в стародавності в рамках всеохоплюючого філософського знання склалися й розвивалися політичні теорії, у центрі уваги яких перебували такі питання, як сутність, походження, цілі, основні форми й шляхи розвитку держави, його вплив на громадян й ін. Головне з них - пошук основ найкращого порядку й правління, обґрунтування ідеї необхідності залучення до керування саме тих, хто дійсно вміє керувати. Політична ідеологія Древнього Рима, що складала під сильним впливом ідей грецьких мислителів, розробила ряд своєрідних конструкцій, що залишили помітний слід в історії політичних вчень.
План
Зміст політичний правовий цезаризм античність
Вступ
1. Загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки в Стародавньому Римі