Причини культурної революції в Китаї, що характеризувалася крайнім політизуванням усіх сфер міського життя. Перший етап: бурхливі виступи студентів і робітників. Правління "банди чотирьох", що складалася з Цзян Цин, Яо Веньюань, Чжан Чуньцяо, Ван Хунвень.
Аннотация к работе
Політичні події з листопада 1965 по жовтень 1976 року в історії КНРНе даремно багато сучасних ученые-істориків з негативом відносяться до подій "культурної революції".У будь-якому випадку, "культурна революція" захоплює з життя країни період протяжністю в десять років, і отже, ніяк не може залишитися безслідним. Більшість дослідників "культурної революції сходяться на тому, що однією з головних причин "культурної революції", що розгорнулася в Китаї, була боротьба за лідерство в партії. Тому в ході "культурної революції" Мао Цзедун ставив перед собою два головні завдання, обоє з яких зводилися до зміцнення його лідируючого місця на політичній арені КНР : знищити опозицію, у якої почали зявлятися думки про реформи економіки з частковим впровадженням в неї ринкових механізмів, і, в той же час, зайняти чимось бідуючі народний маси. З початком "культурної революції" в Китаї почалася чергова кампанія "самокритики" : партійці і інші китайці повинні були у письмовій формі "покаятися у своїх гріхах" і помилках перед партією. На засіданні був підданий різкій критиці, а потім і знятий зі своїх постів ряд вищих керівників партії, уряду і армії, включаючи секретаря ЦК КПК, першого секретаря Пекінського міськкому партії Пен Чженя, секретаря ЦК КПК, завідуючого відділом пропаганди ЦК КПК Лу Диньи, кандидата в члени секретаріату цк КПК Ян Шанкуня.Таким чином, культурна революція, задумана і розвязана Мао Цзедуном в 1966 г була націлена на те, щоб усунути з керівних органон партії усіх незгодних з його політикою, передусім прибічників VIII зїзду КПК, навязати партії і народу свою схему розвитку Китаю у дусі лівацьких концепцій казармового комунізму, прискореного будівництва соціалізму, відмови від метод економічний стимулювання. Постійно порушуючи принципи колективного керівництва в партії, Мао Цзедун поставив себе до цього часу над ЦК КПК, Політбюро ЦК партії, часто не обговорював з останніми рішень, що приймалися їм від імені партії. В ході "культурної революції" було репресовано близько 5 млн членів партії і до IX зїзду КПК в партії налічувалося близько 17 млн чол. Версію про боротьбу за владу в державі можна резюмувати таким чином: до середини 60-х років в партії сформувалося невдоволення політикою Мао Цзедуна. Розуміючи, що може не утримати владу, Мао влаштовує чищення в партії, по суті справи, масовий терор, замінюючи "стару" партію, в якій полягали люди, здатні на незгоду, на "нову", від якої залишається лише одно назва КПК і яка складається з особисто відданих Мао вихідців з хунвэйбиновнейтральность?.
Вывод
Таким чином, культурна революція, задумана і розвязана Мао Цзедуном в 1966 г була націлена на те, щоб усунути з керівних органон партії усіх незгодних з його політикою, передусім прибічників VIII зїзду КПК, навязати партії і народу свою схему розвитку Китаю у дусі лівацьких концепцій казармового комунізму, прискореного будівництва соціалізму, відмови від метод економічний стимулювання.
Ці ідеї наочно відбивалися в закликах В промисловості вчитися у дацинских нафтовиків, в сільському господарстві - у дачжайской виробничої бригади, Усій країні вчитися у армії, Посилювати підготовку на випадок війни і стихійних лих.
Постійно порушуючи принципи колективного керівництва в партії, Мао Цзедун поставив себе до цього часу над ЦК КПК, Політбюро ЦК партії, часто не обговорював з останніми рішень, що приймалися їм від імені партії. Саме він в обхід партійного керівництва країни розгорнув культурну революцію і керував нею.
В ході "культурної революції" було репресовано близько 5 млн членів партії і до IX зїзду КПК в партії налічувалося близько 17 млн чол. Під час X зїзду 1973 роки чисельність КПК склала вже 28 млн чоловік, тобто в 1970-1973 роках в КПК було прийнято близько 10-12 млн чоловік. Таким чином, Мао замінив "старих" членів партії, які були здатні хоч на яку-небудь незгоду, на "нових" - фанатичних послідовників культу особи.
Версію про боротьбу за владу в державі можна резюмувати таким чином: до середини 60-х років в партії сформувалося невдоволення політикою Мао Цзедуна. Більше того, це невдоволення грунтувалося на загальному розчаруванні від провалів політики "великого стрибка", що скупчився в народних масах. У опозиції до того зявилися і свої негласні лідери: Лю Шаоци і Ден Сяопин. Ці лідери пропонували свої підходи до розвитку Китаю, багато в чому помірніші, ніж маоістські.
Їх підходи базувалися на поверненні елементу приватній власності в економічні стосунки і багато в чому вони схожі з тими, які після 1978 року повели Китай шляхом швидкого капіталістичного розвитку. Розуміючи, що може не утримати владу, Мао влаштовує чищення в партії, по суті справи, масовий терор, замінюючи "стару" партію, в якій полягали люди, здатні на незгоду, на "нову", від якої залишається лише одно назва КПК і яка складається з особисто відданих Мао вихідців з хунвэйбиновнейтральность?.
Застосування класової теорії Мао на практиці привело до справжньої "війни усіх проти усіх". Під демагогічні за своєю природою, розпливчаті визначення класових ворогів пролетаріату, що виходили від Мао, могла потрапити будь-яка людина: від звичайного селянина до вищого партійного працівника. Але гірше за усіх було носіям традицій : колишнім феодалам, духовенству, інтелігенції і так далі. Влада, віддана в руки мас, перетворилася на елементарне безвладдя.
Її захопили ті, хто був просто сильніший : банди молодих "бунтарів", яким врешті-решт дозволили діяти фактично безкарно.
Культурна і наукова діяльність була практично паралізована і зупинилася. Були закриті усі книжкові магазини із забороною на продаж будь-яких книг, окрім однієї: цитатника Мао. Цитатник випускався у багатьох варіантах оформлення : в одному з них обкладинка цитатника була виконана з твердої пластмаси, на якій не залишалися сліди крові. Такими цитатниками було забито багато видатних діячів партії, коли з їх губ "вибивали буржуазну отруту".
В ході кампанії "село оточує міста" від 10 до 20 млн молодих людей з вищою освітою або що отримували таке, насильно відривалися від будинку і депортувалися у віддалені села, райони і гори. Їх не споряджали практично нічим і відправляли з голими руками. Доля більшості з них невідома.
"Культурна революція" не була і не може бути революцією або соціальним прогресом в якому б то не було сенсі. вона була смутою, викликаною згори з вини керівника і використаною контрреволюційними угрупуваннями, смутою, яка принесла серйозні лиха партії, державі і усьому багатонаціональному народу.
Поклавши відповідальність за "культурну революцію" лише на Мао Цзедуна і партійні угрупування, оголошені "контрреволюційними", КПК легітимує свою владу в умовах ринкової економіки КНР.
Про результати "культурної революції" судити складно.
З одного боку, Мао Цзедун досяг тих цілей, які ставив перед собою в ході революції : йому вдалося добитися усунення тих фігур у вищому партійному керівництві, які робили йому найбільшу протидію. Лю Шаоци, Пен Дехуай, як і сотні тисяч інших членів партії, загинули в укладенні, Ден Сяопин, Чень Юнь, як і мільйони інших, були репресовані. Всього за роки "культурної революції" репресіям піддалися близько 5 млн. членів партії і багато мільйонів безпартійних.
Мао Цзедуну вдалося скрушити колишній і встановити новий політичний механізм в країні, що більше відповідав його уявленням про суть "китайської моделі комунізму".
Економічні результати Культурної революції вдавалося зберегти аж до 1978 року. У промисловості, сільському господарстві і торгівлі ще існує доля приватної власності; соціалістична суспільна власність ще не є повністю загальнонародною.
З іншого боку, країні, що видихалася і знекровленій, належало зализувати рани і оправлятися від десяти років суцільного кошмару. Їй належало побудувати одну з щонайпотужніших економік у світі і заполонити магазини Лондона, Сан-Франциско і Москви товарами з маркою "Зроблено в Китаї". Китайці з полегшенням спрямували погляди туди, куди незмінно спрямовували їх в скрутну хвилину, - до Золотого століття міфічних імператорів старовини, що правили мудро і справедливо. Конфуцій любив приводити це століття в приклад що живе.
Список литературы
Белоусов С.Р. Китайская версия "государственного социализма". / С.Р. Белоусов, - М.: Наука, - 1989. - 222 с.
Воронцов В.Б Судьба китайского Бонапарта. / В.Б. Воронцов, - М.: Политиздат, - 1989. - 336 с.
Воєводін С.А., Гудошніков Л.М. Ідейно-політична сутність маоїзму. / С.А. Воєводін, Л.М. Гудошніков, - М.: Наука, - 1977. - 292 с.
Гельбрас В.С. К вопросу о становлении военно-бюрократической диктатуры в Китае.// Народы Азии и Африки. / В.С. Гельбрас, - М.: Наука, - 1968, - С. 21 - 35.
Делюсиной Л.П. Культурна революція в Китаї. / Л.П. Делюсиной - М.: Культурна революція, - 2006. - 720 с.
Желоховцев А. В Культурна революція з близької відстані. / А.В. Желоховцев, - М.: Политиздат, - 1973. - С. 52-104
Єфремов Г.В. Нариси з нової влади і найновішої історії Китаю. / Г.В. Єфремов, - М.: Політіздат, - 1949. - 305 с.
Калюжная Н.М. Восстание ихэтуаней 1898 - 1901 гг. / Н.М. Калюжная М.: Наука, - 1976. - 152 с.
Меликсетов А.В. Социально-экономические взгляды Сунь Ят-сена: происхождение, развитие, сущность.// Китай: государство и общество. / А.В. Меликсетов, - М.: Наука, - 1977, - С. 121 - 152
Никіфоров В.М. Китай у роки пробудження Азії. / В.М. Нікіфоров, - М.: Наука, - 1982. - 324 с.
Переломів Л. С. Імперія Цинь - перша централізована держава в Китаї. / Л.С. Переломів, - М.: Політиздат,- 1962. - С. 143-199
Панцов А.В. Из истории идейной борьбы в китайском революционном движении 20 - 40-х гг. / А.В. Панцов, - М.:Наука, - 1985. - 467 с.
Родригес А. М. Новейшая история стран Азии и Африки. / А.М. Родригес, - М.: ВЛАДОС, - 2003. - 400 с.
Тихвинський С.Л. Історія Китаю та сучасність.// Нова і новітня історія. / С.Л. Тихвинський, - М.: Наука, - 1976. - 356 с.
Усов В.М. Культурна революція у Китаї. Китай: історія в обличчях та події. / В.М. Усов М.: ПИ, - 1991. - 406 с.
Шевельов В.М. Мао Цзедун - Великий Керманич. / В.М. Шевельов - М.: Ексмо, - 2009. - С. 305 - 339
Федосимов О.Х. Новітня історія Китаю. / О.Х. Федосимов, - М.:Мир, -1989. - 278 с.
Фіцджеральд Ч.П. Історія Китаю. / Ч.П. Фіцжеральд, - М.: Центрполиграф, - 2004. - 514с.