Поліморфізм гену ангіотензинперетворюючого ферменту, мікросомальне окислення в печінці та ефективність лікування еналаприлом у хворих на гіпертонічну хворобу похилого віку - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИПоліморфізм гену ангіотензинперетворюючого ферменту, мікросомальне окислення в печінці та ефективність лікування еналаприлом у хворих на гіпертонічну хворобу похилого віку Науковий керівник - доктор медичних наук, професор Стаднюк Леонід Антонович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Медведь Володимир Ісаакович, Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України, керівник відділення внутрішньої патології вагітних (м. Київ) доктор медичних наук, професор Свіщенко Євгенія Петрівна, Національний науковий центр “Інститут кардіології імені академіка М. Д.Стражеска” АМН України, керівник відділу гіпертонічної хвороби (м. Захист відбудеться "20 "травня 2010 р. о 13 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.08 при Національному медичному університеті імені О. О.За результатами медико-генетичного консультування показано, що у пацієнтів з сімейною АГ захворювання виявлялося в більш ранньому віці, ніж у пацієнтів з несімейною АГ (Горовенко Н.Г. та ін., 2008). Втім, результати досліджень I/D поліморфізму гену АПФ у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) суперечливі і не дозволяють зробити однозначний висновок про його вплив на виникнення і клінічний перебіг ГХ, антигіпертензивну ефективність інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ), зокрема еналаприлу, а також на функцію ендотелію. На підставі вивчення впливу I/D поліморфізму гену ангіотензинперетворюючого ферменту та стану мікросомального окислення в печінці на антигіпертензивну ефективність еналаприлу оптимізувати лікування хворих на гіпертонічну хворобу похилого віку. Вивчити вплив I/D поліморфізму гену ангіотензинперетворюючого ферменту на антигіпертензивну ефективність еналаприлу у пацієнтів старших вікових груп. Дослідити звязок між антигіпертензивною ефективністю еналаприлу та показниками швидкості його метаболізму у печінці (за даними антипіринової проби) з визначенням на цій основі можливості підвищення ефективності препарату за рахунок використання гепатопротекторів.Залежно від I/D поліморфізму гену АПФ пацієнти основної групи були розділені на 3 підгрупи: гомозиготи по алелю І (ІІ генотип) - 32 хворих, гетерозиготи з ID генотипом - 47 хворих та гомозиготи по алелю D (DD генотип) - 20 хворих. За результатами лабораторних і інструментальних досліджень у 52 % хворих (16 осіб з ІІ генотипом, 24 - з генотипом ID і 12 - з генотипом DD) виявлено підвищення загального холестерину крові, з них у 25 пацієнтів рівень холестерину знаходився в межах 5,2-6,2 ММ/л, а у 27 більше 6,2 ММ/л; у 6 % підвищення загального білірубіну крові; ознаки жирового гепатозу по даним УЗД печінки відмічені у 28 % хворих; за даними ЕКГ спостерігалися: ознаки ГЛШ - у 53 %, суправентрикулярні екстрасистоли - у 22 %, шлуночкові екстрасистоли - у 6 %, порушення провідності по ніжкам пучка Гіса - у 38 % обстежених нами хворих. Групу контролю склали 27 пацієнтів без АГ, з них 24 жінки і 3 чоловіки, середній вік по групі 65,8±1,2 роки: ІІ генотип - 7 осіб, ID генотип - 9 осіб і DD генотип - 11 осіб. Аналіз наших результатів, показав, що антигіпертензивний ефект еналаприлу був дещо кращий у групі з генотипом DD гену АПФ, ніж у групі з ІІ генотипом при достовірно менших добових дозах препарату в кінці лікування (20,0±2,2 мг/добу і 26,2±1,9 мг/добу відповідно, р<0,05): за даними офісного вимірювання АТ відзначена тенденція до більшого зменшення САТ (-36,0±3,96 мм рт.ст. і-26,92±2,9 мм рт.ст. відповідно) та пульсового АТ (-21,78±3,07 мм рт.ст. і-14,42±2,31 мм рт.ст. відповідно), а за даними ДМАТ тенденція до більшого зниження САТ за активний період (-11,29±2,54 мм рт.ст. і-5,92±1,82 мм рт.ст. відповідно). Разом з тим, серед хворих на ГХ при DD генотипі гену АПФ ЛШК на 1-ій хв. дослідження відносно вихідного значення достовірно зростає, а при ІІ генотипі майже не змінюється; на 2-ій хвилині дослідження ЛШК відносно вихідного значення при DD генотипі майже не змінюється, тоді як при генотипі ІІ спостерігається достовірне її зменшення (рис.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової задачі сучасної кардіології, що полягає в оптимізації лікування хворих на гіпертонічну хворобу похилого віку на підставі вивчення впливу I/D поліморфізму гену АПФ та стану мікросомального окислення в печінці на антигіпертензивну ефективність еналаприлу. Антигіпертензивний ефект еналаприлу за динамікою показників офісного вимірювання АТ та добового моніторування АТ дещо кращий при DD генотипі гену АПФ, порівняно з генотипом ІІ при достовірно менших добових дозах препарату в кінці курсу лікування (20,0±2,2 мг/добу і 26,2±1,9 мг/добу відповідно). У хворих на ГХ за даними проб з реактивною гіперемією і з нітрогліцерином найбільше порушення функції ендотелію спостерігається при DD генотипі гену АПФ у порівнянні з двома іншими генотипами, що супроводжується достовірно меншим індексом ПЗВД (1хв-вих.

2. Основний зміст