Поліморфізм гена рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу та рівень В-натрійуретичного пептиду у хворих на гіпертонічну хворобу, ускладнену серцевою недостатністю - Автореферат
Дослідження частотних показників розподілу генотипів ангіотензину ІІ 1-го типу серед чоловіків віком від 40 до 60 років, хворих на гіпертонічну хворобу. Обґрунтування діагностичних аспектів визначення рівня В–натрійуретичного пептиду в плазмі крові.
Аннотация к работе
Встановити частотні характеристики розподілу генотипів АТ1Р серед чоловіків віком від 40 до 60 років, мешканців Вінницької області, хворих на ГХ при відсутності та при наявності у них ознак СН ІІ А стадії. Дослідити структурно-функціональний стан серця і судинорухову функцію ендотелію в залежності від генотипів АТ1Р у чоловіків, хворих на ГХ, перебіг якої ускладнився СН. Визначити характер можливих змін концентрації ВНП в залежності від варіантів генотипу АТІР та структурно-функціонального стану серця і судинорухової функції ендотелію у плазмі крові чоловіків, хворих на ГХ з та без ознак СН. Критеріями включення у дослідження були: верифікований діагноз ГХ ІІ стадії (з обов‘язковим виключенням симптоматичного характеру АГ) згідно рекомендаціям ВООЗ (2003) з урахуванням доповнень робочої групи Української асоціації кардіологів (2004), наявність ГЛШ, підтвердженої даними клінічного та інструментального обстежень, наявність клінічних ознак та симптомів хронічної серцевої недостатності, що відповідають ІІ А стадії та знаходяться в межах ІІ-ІІІ функціональних класів за NYHA, відсутність заздалегідь відомих ендокринних захворювань, порушень функції нирок (рівень креатиніну у плазмі крові не перевищував 115 мкмоль/л, кліренс креатиніну за формулою Кокрофта-Гаулта складав вище 90 мл/хв), хронічного обструктивного захворювання легень, відсутність в анамнезі та за документами даних про перенесені інші ускладнення ГХ (інфаркт міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу), відсутність симптомів та ознак, а також анамнестичних вказівок на ІХС, розвиток якої передував виникненню артеріальної гіпертензії. Хоча суттєвої різниці у розподілі частот генотипів серед хворих з СН в залежності від стану систолічної функції лівого шлуночка не виявлено, проте, за результатами математичного аналізу, ймовірність розвитку СН зі зниженою систолічною функцією найвища для носіїв алелі С і складає у разі наявності генотипу АС 77%, у випадку генотипу СС 100%.У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення задачі сучасної кардіології, яке полягає у визначенні закономірностей впливу структурної організації гена рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу на функціональний стан міокарда та судинного ендотелію, плазмову концентрацію В - натрійуретичного пептиду, на виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності у хворих на гіпертонічну хворобу. Серед чоловіків віком від 40 до 60 років, мешканців Вінницької області, хворих на ГХ, генотипи рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу АС та СС зустрічається достовірно частіше, ніж серед здорових осіб (р<0,05). Носійство генотипу АС у хворих на ГХ чоловіків визначає найбільшу ймовірність - 77% розвитку СН зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка (?2 =8,86, р<0,05). У носіїв алелі С достовірно частіше реєструється діастолічна дисфункція по псевдонормальному типу (69% та 67% відповідно для АС та СС генотипів, р<0,05) та систолічна дисфункція міокарду лівого шлуночка (77% та 100% відповідно для АС та СС генотипів, р<0,01). Носійство алелі С навіть у гетерозиготному стані характеризується достовірно вищою ймовірністю розвитку дисфункції ендотелію (89% у разі АС варіанту генотипу, 100% при носійстві генотипу СС, ??=13,71, р<0,01) та переважанням вазоконстрикторної реакції (для носіїв генотипів АС та СС вірогідність розвитку ВКР становить відповідно 31% та 78%, ??=10,51, р<0,01).
Вывод
ангіотензин гіпертонічний пептид
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення задачі сучасної кардіології, яке полягає у визначенні закономірностей впливу структурної організації гена рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу на функціональний стан міокарда та судинного ендотелію, плазмову концентрацію В - натрійуретичного пептиду, на виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності у хворих на гіпертонічну хворобу.
1. Серед чоловіків віком від 40 до 60 років, мешканців Вінницької області, хворих на ГХ, генотипи рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу АС та СС зустрічається достовірно частіше, ніж серед здорових осіб (р<0,05). У хворих з ГХ та ознаками СН частота виявлення осіб з генотипом АС у 1,5 рази вище, ніж серед хворих на неускладнену ГХ (р<0,01).
2. Носійство генотипу АС у хворих на ГХ чоловіків визначає найбільшу ймовірність - 77% розвитку СН зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка (?2 =8,86, р<0,05). Наявність генотипу АС достовірно корелює з обтяженої щодо ГХ спадковістю та асоціюється з раннім розвитком ускладненого варіанту захворювання.
3. У разі успадкування поліморфних генотипів АТ1Р у чоловіків, хворих на ГХ з СН, встановлена максимальна частота реєстрації ексцентричної (46% та 56% відповідно для АС та СС генотипів, р<0,01) та вираженої ГЛШ (69% та 78% відповідно для АС та СС генотипів, р<0,05). У носіїв алелі С достовірно частіше реєструється діастолічна дисфункція по псевдонормальному типу (69% та 67% відповідно для АС та СС генотипів, р<0,05) та систолічна дисфункція міокарду лівого шлуночка (77% та 100% відповідно для АС та СС генотипів, р<0,01).
4. Судинорухова функція ендотелію у чоловіків, хворих на ГХ та СН, асоційована з поліморфізмом гена АТ1Р. Носійство алелі С навіть у гетерозиготному стані характеризується достовірно вищою ймовірністю розвитку дисфункції ендотелію (89% у разі АС варіанту генотипу, 100% при носійстві генотипу СС, ??=13,71, р<0,01) та переважанням вазоконстрикторної реакції (для носіїв генотипів АС та СС вірогідність розвитку ВКР становить відповідно 31% та 78%, ??=10,51, р<0,01).
5. У пацієнтів з ГХ та СН плазмова концентрація В - натрійуретичного пептиду вища порівняно з такою у пацієнтів з неускладненою ГХ у 3 рази (72,36±8,75 пг/мл проти 213,08±14,75 пг/мл, р<0,01), достовірно негативно корелює з індексом маси тіла (R =-0,36, р<0,05) незалежно від важкості захворювання.
6. У чоловіків, хворих на неускладнену ГХ, при наявності у них гіпертрофії лівого шлуночка, вищий рівень В - натрійуретичного пептиду у плазмі крові у найбільшій мірі асоційований з наявністю діастолічної дисфункції серця. У хворих на ГХ та СН плазмова концентрація В-натрійуретичного пептиду достовірно негативно корелює з ФВЛШ (R=-0,76, p<0,01) та є найвищою у разі розвитку систолічної дисфункції серця (233,03±17,72 пг/мл).
7. Середнє значення плазмової концентрації ВНП серед хворих на ГХ без СН найвище у носіїв генотипу АС (91,16±16,12 пг/мл), у групі пацієнтів з ГХ та СН - у носіїв генотипу СС (239,00±34,58 пг/мл), що, очевидно, відображає найбільш значні порушення структури та функції міокарду у носіїв вказаних генотипів.
8. Рівень В - натрійуретичного пептиду у плазмі крові чоловіків з ГХ та СН у разі розвитку дисфункції ендотелію достовірно вищий, ніж у хворих без ДЕ (145,88±16,63 пг/мл проти 225,88±16,61 пг/мл, р<0,05).
9. Результати оцінки клінічного стану за шкалою ШОКС та тестом з 6-ти хвилинною ходою, оцінки якості життя за Мінесотською анкетою у хворих на ГХ з СН чітко та достовірно корелюють з ступенем вираженості ГЛШ, станом систолічної функції серця та судинорухової функції ендотелію, моделюються наявністю ожиріння, у поєднанні з визначенням рівня ВНП вірогідно відображають функціональний стан хворих з СН.
Практичні рекомендації.
1. У звязку з високою ймовірністю розвитку хронічної серцевої недостатності у хворих на гіпертонічну хворобу носіїв алелі С гена рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу доцільно включити визначення структури гена у план обстеження таких пацієнтів.
2. Визначення рівня В-натрійуретичного пептиду у плазмі крові рекомендується використовувати при проведенні скринінгових обстежень хворих на гіпертонічну хворобу з метою виявлення пацієнтів, які з високою ймовірністю мають ФВЛШ<45%, для подальшого інструментального обстеження. У хворих на гіпертонічну хворобу чоловіків віком від 40 до 60 років межовий рівень пептиду 150 пг/мл дозволяє виявляти осіб з систолічною дисфункцією міокарду з точністю 86 %.
3. Для вдосконалення експертизи стійкої втрати працездатності у пацієнтів з гіпертонічною хворобою та ознаками хронічної серцевої недостатності доцільно застосовувати комплексне обстеження: за шкалою оцінки клінічного стану ШОКС, опитування за Мінесотською анкетою оцінки якості життя, проведення тесту з 6-ти хвилинною ходою та визначення рівня В-натрійуретичного пептиду у плазмі крові. Запропонований алгоритм дозволяє виявити СН ІІ А стадії у хворих на ГХ чоловіків з точністю 97%.
Список литературы
1. Бланар О.Л. В-натрійуретичний пептид у діагностиці хронічної серцевої недостатності, яка ускладнила перебіг гіпертонічної хвороби / Бланар О.Л. // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2009. - №13(1). - С. 148-153.
2. Бланар О.Л. Спадковість та структурно-функціональні зміни серця у хворих на гіпертонічну хворобу, ускладнену серцевою недостатністю / Бланар О.Л., Жебель В.М // Сімейна медицина. - 2009. - №2. - С.79-85.
3. Бланар О.Л. Поліморфізм гена АТ1Р та судинорухова функція ендотелію у хворих на хронічну серцеву недостатність, яка ускладнила перебіг гіпертонічної хвороби / Бланар О.Л., Жебель В.М // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія медицина. - 2009. - № 35. - С.39-43.
5. Показники гемодинаміки та функції ендотелію у здорових осіб з різними генотипами рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу / Жебель В.М., Старжинська О.Л., Гефтер Ю.О., Бланар О.Л., Погоріла І.В. // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2005. - №1(9). - С.15-18.
6. Місце системи натрійуретичних пептидів у діагностиці серцево-судинних захворювань / Жебель В.М., Старжинська О.Л., Гефтер Ю.О., Бланар О.Л // Врачебная практика. - 2004. - №4. - С.29-35.