Етнографічне вивчення похоронної звичаєвості українців Карпат. Звичаї, пов’язані з наближенням смерті. Ритуальне обмивання та обряджання покійника. Обрядові заборони та охоронні звичаї. Особливості похоронного обряду самогубців, упирів та чаклунів.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І.АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Робота виконана в Інституті народознавства НАН України. Науковий керівник: Гошко Юрій Григорович, доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України. Офіційні опоненти: Макарчук Степан Арсенович, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка; Паньків Михайло Ілліч, кандидат історичних наук, доцент кафедри історіографії і джерелознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.Усе більше зацікавлення етнокультурною спадщиною народу, зумовлене пожвавленням суспільно-національних процесів в Україні, актуалізувало ґрунтовне пізнання всіх аспектів традиційної народної культури та побуту. Особливе місце в дослідженні українських старожитностей посідає вивчення сімейних звичаїв і обрядів, які повязані з ключовими подіями життєвого циклу людини і містять чимало самобутніх і давніх явищ. Оскільки похоронна звичаєвість через свою виняткову консервативність зберігає багато реліктів давньої обрядової культури, спеціальне її дослідження актуальне також з погляду перспективних напрямків українознавчих і загалом словянознавчих студій, а саме - в ділянці етногенезу, ритуалістики, культурології. Дослідження проведено в контексті наукових робіт Інституту народознавства НАН України й повязано з комплексною програмою “Історико-етнологічне дослідження традиційної культури українців” і темами “Загальнонаціональні риси та локальні особливості традиційної культури українців Карпат і Прикарпаття”, “Традиційна культура українців у її історичному розвитку”. Джерельною базою дослідження є опубліковані етнографічні праці українських та зарубіжних народознавців ХІХ - ХХ ст., які містять відомості про похоронні звичаї й обряди українців Карпат, а також зібрані в 1992-1998 рр. у 55 населених пунктах Сколівського, Турківського, Старосамбірського р-нів Львівської обл., Воловецького, Міжгірського, Перечинського, Рахівського р-нів Закарпатської обл., Верховинського, Косівського р-нів Івано-Франківської обл. та Путильського р-ну Чернівецької обл. матеріали власних польових обстежень.На основі аналізу численних джерел учений простежив витоки й пізніші видозміни звичаю обрядових чувань і веселощів біля мерця, окреслив ареал поширення на теренах України та поза її межами похоронних ігор, подав різнобічну оцінку зафіксованих забав, зясував причини згортання цього звичаю і т.ін. Другий розділ дисертації “Передпохоронні звичаї та обряди” складається з девяти підрозділів: “Звичаї, повязані з наближенням смерті”, “Традиційні способи повідомлення про смерть”, “Ритуальне обмивання та обряджання покійника”, “Виготовлення труни і підготовка могили: звичаї, обрядові дії та вірування”, “Траурні звичаї”, “Ритуальне оплакування небіжчика”, “Обрядові заборони та охоронні звичаї”, “Громадські зібрання та ритуальні нічні чування в домі мерця”, “Обрядові ігри біля померлого”. Характерними деталями, які вказують на локальні відмінності побутування таких звичаїв у мешканців різних місцевостей Карпат, є уникання в похоронному одязі ременя, звичай споряджати мерця торбиною, гаманцем, практика прикрашати саморобні воскові перстені позліткою, традиція вбирати небіжчика тільки в білі шати, деякі заборони і катарсичні акти (не торкатися покійника рукою, якою сіють, не використовувати для обмивання криничну воду, звичаї виливати “мертву” воду в річку, з очищальною метою доторкатися трави чи ясеня тощо). Специфікою траурних традицій горян є звичаї використовувати в одязі деякі відзнаки (чорне намисто, чорні хустини, білі намітки), заборони голитися (у бойків, гуцулів), розчісувати волосся і вмиватися та практика вдягати на похорон тільки буденний одяг (у гуцулів). Деякі з цих звичаїв та інші реалії (заборони замітати оселю, спати в момент агонії чи похорону, використовувати воду, яка залишилася в домі від часу настання смерті, тощо) мають відповідники у звичаєвості населення інших українських земель і загалом у багатьох народів Європи.Результати вивчення похоронних звичаїв українців Карпат представлено в народознавчій літературі численними фактографічними описами (найдокладнішими з них є розвідки Д. Відмінні за характером, новизною та повнотою матеріалу і способами його аналізу, праці цих та інших дослідників мають непересічну наукову вартість і є ґрунтовною фактологічною й теоретичною основою для дослідження похоронно-поминальних традицій українців. Зіставлення численних етнографічних, історичних та археологічних даних дозволяє стверджувати, що ці й багато інших явищ є залишками звичаїв та обрядів, які сформувались ще в давньословянську чи навіть у прасловянську пору і знайшли своє еволюційне продовження в добу Київської Русі та в подальші часи.