Українська мова як спадкоємиця мов слов’янських племен, що належали території сучасної України. Історія голосних переднього і заднього ряду у праслов"янській мові. Закон відкритого складу. Палаталізації задньоязикових. Частини мови, їх лексичне значення.
Аннотация к работе
Сьогодні в світі існує 13 живих мов словянських народів: українська, білоруська, російська, польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, сербська, хорватська, словенська, македонська, болгарська. Мешканці цієї території називалися українцями, а їхня мова - українською або козацькою. Українськими іноді називали й інші землі, де жили українці, - Київщину, Поділля, Покуття, Волинь та деякі інші території. У XIX - на початку XX ст. назва «Україна» («українці», «українська» мова) поширюється й узвичаюється на всіх землях, які офіційно називалися Малоросією, а українці - малоросами на сході й русинами на заході. Зберігаючи багато в чому спільність із білоруською та російською мовами, українська систематично збагачувалася розмовними елементами.Закон, за яким звуки в межах складу розташувалися за принципом висхідної звучності із голосним чи р, л у кінці або ж склад містив один складотворчий сонант[1]. Тенденція до відкритого складу виникла в спільнословянській мові ще в ранній період її розвитку.І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. б) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори]до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський). Й уживається, щоб уникнути збігу голосних: а) між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький); /18/ б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів). Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення - ймення, імовірний - ймовірний, іти-йти, ітися - йтися (ідеться - йдеться).Ця палаталізація відбулася у ранній прасловянський період, ще до монофтонгізації дифтонгів, тому засвідчена в усіх словянських мовах. Задньоязикові постійно тверді *g, *k, *ch не могли помякшуватися, а тому, попадаючи у позицію перед голосним переднього ряду є, ь, юс малий, и, які вимагали обовязкового помякшення, вони змінилися на dz>z, c, s. Перша палаталізація задньоязикових приголосних зумовила появу в словянських мовах чергування задньоязикових і шиплячих приголосних у тих випадках, коли в корені були наявні давні чергування голосних, а також на кінці морфем при словотворенні і словозміні: рекох"-рече, отрокъ-отроче. У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах словян зявилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх словянських мовах. Дія другої палаталізації задньоязикових була обумовлена тим, що після монофтонгізації дифтонгів *oi, *аі, *еі, що починалися на голосний, змінилася позиція для задньоязикових приголосних: вони знову потрапили в положення перед голосними переднього ряду [i], [м].У давньоруських діалектах цей процес в основному припадає на 11 - 12 ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся в кінці слова (голубь - голуб, садъ - сад) і перед складом з голосним повного творення (вьдова > вдова, съто > сто). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (дьнь > ден’, сънъ > сон) перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який інший приголосний (вьрба > верба, вълна > волна), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (тьща > теща, съкнути > сохнути). Спільним наслідком цього явища є, наприклад, зменшення в багатьох словах кількості складів (къ-ни-жь-ка > книжка, о-рь-лъ > о-рел); поява закритих складів (лъ-бъ > лоб), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; виникнення нових груп приголосних; розвиток чергування секундарних (нових) е, о з нулем звука (день - дня, праведний - правда укр. ніс, міг, рос. і білорус. нес, мог). Наприклад, у давньоруських іменниках типу льв, ръть слабкі редуковані в першім складі непрямих відмінків однини закономірно занепали, як це відбиває рос. мова (льва, рта, лба), а в українській мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (льва > лева, ръта > рота).Морфологія (від гр. morphe-форма і logos-слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови. Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для звязку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка). Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки: ознака показує лексичне значення що означає частина мови (напр.
План
Содержание
1. Походження української мови
2. Історія голосних переднього ряду у праслов»янській мові
3. Історія голосних заднього ряду у праслов»янській мові
4. Закон відкритого складу
5. Зміни приголосних у сполученні з Й. Чергування І - Й 6. Палаталізації
7. Наслідки занепаду редукованих
8. Іменник та дієслово
1. Походження української мови український склад палаталізація лексичний