Релігійна теорія виникнення Сонячної системи. Велика Червона пляма. Супутники Марса, Юпітера, Сатурна, Урана. Походження, минуле і майбутнє Місяця. Постаккреційна еволюція: дія припливів і резонансів. Карликові планети та інші тіла Сонячної системи.
Аннотация к работе
Ці відкриття давали змогу знайти відповіді на питання про походження Сонячної системи, а також її будову та розміри. Показати головні об’єкти Сонячної системи та їхню будову та різноманітність, висвітлити системи планет та супутників та їхню взаємодію. Об’єктом дослідження є сама Сонячна система, її тіла ( планети, супутники, астероїди комети ), а також погляди людства на формування Сонячної системи. Перша книга Старого заповіту - Книга Буття досить детально розповідає про створення Богом Всесвіту. Після цього Він повелів зявитись на землі рослинам і деревам.[1] «Четвертого дня» були створені небесні світила:«І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб воно керувало ніччю, також зорі.» «Дня пятого» Бог створив дрібних істот (безхребетних, комах), та птахів (або в інших перекладах «істот, що літають»). Дня шостого Бог створив плазунів та ссавців. Високий ступінь стійкості спостерігається не тільки в динамічному стані планет і супутників, а й у певному будові поясу астероїдів і кілець Сатурна. Ймовірно основною причиною такої стійкості є складний вид резонансної взаємодії тіл Сонячної системи. 1.2.2 Аккреційнна еволюція Кеплерівський рух, обурюється в’язкістю, і еволюція протосупутників і протопланет з струменевих потоків важливим явищем акреції планет і супутників виявляється кеплерівський рух, обурюється в’язкістю (взаємними зіткненнями тіл). Мабуть, такі струменеві потоки повинні бути проміжною стадією в процесі аккреции небесних тіл. Центральні області, в яких тиск досягає декількох сотень атмосфер і де відбуваються, за сучасними уявленнями, ядерні реакції, простягаються від центру Сонця до 1/3 його радіусу. У звичайних умовах світіння, корона губиться на тлі яскравого світла, розсіяного атмосферою Землі. Однак за допомогою спеціальних інструментів (коронограф) це явище можна спостерігати і поза затемненням Сонця Місяцем. Вона знаходиться на відстані сотні астрономічних одиниць від Сонця.[10.60-66] 2.2 Меркурій Найближчою до Сонця планетою є маленький Меркурій. Оскільки орбіта Меркурія настільки близька до Сонця, ця планета завжди з’являється в небі поблизу Сонця. Ці різні форми астрономи називають фазами. А ось Земля, Венера і Марс мають невеликі ядра і товста кору.