Творчість Є. Маланюка як модель міжкультурної комунікації у порівняльно-типологічних зв’язках з українською та польською літературами. Атрибуція польських перекладів вірша "Warszawa". Вплив історіософської концепції на творчість Ю. Лободовського.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТІнституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Астафєв Олександр Григорович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії літератури та компаративістики Веретюк Оксана Михайлівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, професор кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства; Захист відбудеться „20” січня 2006 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул.Ця проблема має два важливих аспекти: 1) яку систему знаків використано в тексті і за якими правилами збудувано повідомлення (план вираження); 2) який зміст вкладено в повідомлення (план змісту). Ю.Лотман, напр., називає її „змістопороджувальним механізмом, що виконує три основні функції: комунікативну („текст виступає… як „технічна упаковка повідомлення, в якому зацікавлений одержувач”), креативну („всяка система із її набором семіотичних можливостей не лише передає готові повідомлення, а й служить генератором нових”) і функцію памяті („текст - не тільки генератор нових змістів, але й конденсатор культурної памяті”. Актуальність дослідження зумовлена тим, що текст Є.Маланюка виступає посередником між двома комунікантами - українською й польською літературами (Я й Іншим). Мають значення і процеси в свідомості автора, повязані з трансформацією реальності в умовність (коли йдеться про відправника повідомлення), і процеси переходу від тексту до знака й образу (коли йдеться про одержувача, Іншого). Під впливом французької школи компаративістів чимало дослідників вивчають питання письменницької репутації Є.Маланюка та його сучасників (Д.Донцова, Ю.Липи, Н.Лівицької-Холодної та ін.) у Польщі, їх авторитетність, контакти (дослідження Є.Стемповського, Ю.Войчишин, С.Гординського, Ю.Лавріненка, І.Дзюби, Г.Клочека, Л.Куценка, О.Веретюк та ін.).У першому розділі „Творчість Є.Маланюка як модель міжкультурної художньої комунікації” підкреслюється, що творча доля поета в контексті українсько-польських літературних взаємин вибудовується як певна семіосфера, концентрована система, всередині якої перебувають найочевидніші і найпослідовніші структури. „Є.Маланюк і польська еліта: проблема „аури”) характеризуються елітарні дискурси, за своїм змістом діаметрально протилежні до поведінкових моделей та занепадницько-натуралістичних настроїв груп „Молода Муза” і „Mioda Polska”, лжеентузіазму революційно-пролетарської літератури („Плуг”, „Kwadryga”, „Їagary”). Є.Маланюк співпрацює з тими ауратичними „інституціями мистецтва”, які визначать особливості його дискурсу і сприятимуть розвиткові естетичного досвіду: редагує часописи „Всім”, „Веселка”, налагоджує контакти з представниками групи „Skamander” (Л.Подгорським-Околувим, Ю.Тувімом, Я.Івашкевичем, К.Вєжинським, Я.Лєхонєм, А.Слонімським), а також іншими діячами польської культури (С.Стемповським та його сином Є.Стемповським, М.Домбровською, Й.Вітліном, Ю.Чеховичем, С.Гінчанкою (Сарою Гінзбург), В.Голлендерем, К.Яворським, Є.Гедройцем, Є.Брауном, В.Бончковським, Ч.Ястшебцем-Козловським та ін.). „Рецепція творчості Є.Маланюка в українсько-польській періодиці: епістемологія хаосу” наголошується, що поезія Є.Маланюка подає не класичну картину світу, його розуміння як єдиного, впорядкованого, гармонійного, такого, що має непорушні константи і сенс, а започатковану ще романтиками некласичну візію, де в основі буття - начала дисгармонійності і хаосу. Картина світу, де панують категорії хаосу, смерті, війни, злочинів, витрати енергій, постає у поезіях Є.Маланюка, перекладених польською Г.Заславським (в „Biuletynie Polsko-Ukraicskim”, 1933, № 4), Ю.Лободовським (в „Biuletynie Polsko-Ukraicskim”, 1935, 1936, 1937, 1938 і паризькій „Kulturze”, 1948, № 8; 1950, № 7-8; 1959, № 7-8), Ю.Чеховичем („Zet”, 1933, № 2), Ч.Ястжембцем-Козловським (збірка „Hellada Stepowa”, 1936, куди увійшло чотирнадцять віршів Є.Маланюка, вірш „Рамікж”, надрукований у „Biuleteniu Polsko-Ukraicskim”, 1935), К.А.Яворським, який умістив переклад девяти віршів Є.Маланюка у своїй антології „Przekiady poezji ukraicskiej, biaioruskiej i narodow kaukaskich” (1967). У збірці Є.Маланюка „Поезії” (Львів, 1992) вірш „Не жар ліричних малярій...” позначений французьким заголовком „Lart poetique”, який відсилає до однойменного трактату Н.Буало, а в іншій збірці Є.Маланюка „Поезії” (К., 1992) цей твір названий латиною „Ars Poetica”, де за назвою оживає відомий трактат Горація „До Пісонів”.