Основні стильові тенденції історико-літературного процесу Англії XVII. Розгляд літературного доробку Роберта Герріка. Аналіз особливостей поетики ліричних творів Томаса Кер’ю, з’ясовуючи характер кореляції його художньої манери з бароковими тенденціями.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА Поезія "кавалерів" у контексті формування рокайльної традиції в літературі АнгліїРобота виконана на кафедрі англійської філології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, Міністерство освіти і науки України. Захист відбудеться "20" жовтня 2010 p. о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49027, м. Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Виявлено, що попри наявність у художній палітрі "кавалерів" оригінального поєднання елементів усіх домінуючих стилів XVII століття - маньєризму, бароко і класицизму, її суголосність рокайльним умонастроям та яскраво виражена присутність рокайльних тенденцій доводить, що саме поети-"кавалери" стояли біля витоків рокайльної традиції в літературі Англії. Представленный анализ историко-литературной ситуации, направленный на создание стереоскопичной визии стилевой панорамы XVII столетия Англии с акцентом на месте в ней поэтов-"кавалеров", позволяет утверждать, что рокайльные тенденции формируются в лоне историко-литературноой эпохи XVII в. и были генетически связаны с такими ее стилями, как маньеризм, барокко и классицизм.Дослідницький інтерес до англійської літератури XVII століття не згасає вже протягом декількох останніх десятиліть, проте в загальній панорамі розвитку тогочасного мистецтва все ще залишаються "білі плями", які відкривають простір для серйозних наукових пошуків. Одним із таких практично неосмислених літературних феноменів є лірика поетів-"кавалерів" - англійських літераторів аристократичного походження, твори яких були здебільшого адресовані придворним колам і характеризувалися подібністю тематики й проблематики, наявністю спільних поетологічних рис та домінуванням суголосних умонастроїв і стильових преференцій. Найрепрезентативнішими серед «кавалерів» були такі віртуозні майстри слова, як Роберт Геррік (Robert Herrick), Томас Керю (Thomas Carew), Ричард Лавлейс (Richard Lovelace), Сір Джон Саклінг (Sir John Suckling) та Едмунд Воллер (Edmund Waller). Поети-"кавалери" у своїй творчості акцентували на цінностях світського суспільства, оспівуванні розваг, що були популярними при дворі. В українському літературознавстві поки що немає жодної наукової розвідки, де висвітлювалася б специфіка художніх пошуків поетів-"кавалерів", а інформація в довідниково-енциклопедичних джерелах є занадто лаконічною і фрагментарною.У Вступі визначені актуальність і наукова новизна обраної теми, висвітлений стан її наукового осмислення, сформульовані мета, завдання, теоретичне і практичне значення роботи, а також окреслені теоретико-методологічна основа та методологія аналізу художніх текстів поетів-"кавалерів".Здійснений у першому підрозділі ("Стильова картина англійської літератури XVII століття в світлі сучасних наукових дискусій") огляд наукових праць дає підстави стверджувати, що аура непроясненості, певної метафізичної загадковості, яка тривалий час визначала неповторне обличчя означеної історико-літературної доби, не лише не розвіюється з появою нових дослідницьких розвідок, а навпаки, посилюється. Усі стилі, репрезентовані в літературі Англії XVII століття - маньєризм, бароко, класицизм - поєднує те, що вони прийшли на зміну високому ренесансу, на зламі якого людина переживала певну кризу свідомості. Саме через "несерйозне" ставлення до життя та поезії "кавалери" протягом тривалого часу залишалися поза увагою дослідників та загалом отримали негативну оцінку власної творчості: за їхньою поезією закріпився маркер поверхової, а звинувачення у відсутності ідейної глибини та вузькому проблемно-тематичному діапазоні стали широко розповсюдженими в літературознавчому дискурсі. Кавалер як маркер приналежності до певної політичної групи і кавалер як атрибутив поетичного угрупування (придворних поетів, які належали до прибічників Карла І) не становлять бінарної опозиції, адже дехто з поетів симпатизував політичним переконанням кавалерів, а дехто зазнав утисків через політичні переконання. Герріка, якого навряд чи можна назвати взірцевим поетом-"кавалером" через очевидний вплив його професійного стану священика на власне самовизначення, Томас Керю уособлює собою образ типового "кавалера", адже в його самоідентифікації поет та "кавалер" становлять органічну єдність, а в його творчості відбився весь етико-естетичний комплекс представників цієї поетичної групи придворних - неперевершена дотепність, надзвичайна легкість стилістичної манери і витончена грайливість.