Виявлення та обґрунтування ознак поетики Шевченкового "Заповіту" в Аріозо Тараса, уміщеному в Додатку до клавіру опери "Тарас Бульба". Особливості "заповітних" змістів звернень Тараса до синів і Січового козацтва в інтонаційній драматургії опери.
Аннотация к работе
ПОЕТИКА «ЗАПОВІТУ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКАВинесене «на Додаток», це Аріозо мало бути другим сольним висловом у партії Лисенкового Тараса, написаним у досить традиційній оперній формі (як і № 3 з першої дії - Речитатив і Аріозо «Коли ж, подужаний літами»). Однак композитор надавав своєму герою «право висловитися» переважно у формі реплік і монологу (за винятком № 13 із другої дії - Речитативу і Пісні Тараса «Гей, літа орел») у процесі драматургічного розвитку Наявність «Аріозо Тараса», хоч і у вигляді Додатку, надає можливість не лише визначити його структурні і змістовні сенси, а й розглянути цей сольний номер в контексті опери. Це дасть можливість виявити той зміст, властивий опері як художній цілісності і повязаний з образом Тараса, що відкривається тільки завдяки врахуванню «додаткового» Аріозо. Залишеному «на Додаток» Тарасовому Аріозо, як і Шевченковому «Заповіту», властива прихована гімнічність, сила якої розкривається в усій її повноті, зважаючи, що у Шевченковій пророчій «заповітній строфі» написаний і Державний Гімн України: Ще не вмерли України Ні слава, ні воля, Ще нам, браття молодії, Посміхнеться доля. Що стосується можливості вміщення «заповітного» Аріозо Тараса в тексті опери, то аналіз його змісту дає змогу дійти висновку про його органічний звязок з появою Тараса і його синів у Січі (у третій дії, до сцени обрання Кошового).