Система зображально-виражальних засобів, що утілюючи художню ідею, забезпечують формозмістову єдність твору в поетиці прози М. Вінграновського. Специфіка художньої реалізації концепції людини-творця в прозі. Особливості психологізму, композиції оповідань.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор Гаєвська Надія Марківна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Мазоха Галина Степанівна, Державний вищий навчальний заклад "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди", професор кафедри літератури та методики навчання кандидат філологічних наук, доцент Хороб Марта Богданівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри української літератури 15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м.Микола Степанович Вінграновський - відомий український поет, прозаїк, кінорежисер, який почав своє стрімке входження в літературу на початку 60-х років ХХ століття. Своєю творчістю ("Атомні прелюди" (1962), "Сто поезій" (1967), "Поезії" (1971), "Козерог" (1977), "На срібнім березі" (1978), "Київ" (1982), "Губами теплими і оком золотим" (1984) тощо) він продовжував робити виклик соціологізовано-політизованій літературі. Вінграновського, яка потребує поглибленого й системного вивчення, а також необхідність більш широко окреслити діапазон творчості митця й визначити його місце в літературному процесі другої половини ХХ століття зумовили актуальність дисертації. Робота відповідає комплексній темі "Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації", напряму "Національна мова та література в державотворчих процесах України" (номер державної реєстрації 06БФО 44-01). За обєкт наукового дослідження обрано оповідання ("Бинь-бинь-бинь…", "Наш батько", "На добраніч", "Женя", "Волохань", "Собака", "Літньої ночі", "Скриня", "Низько завязана", "Не дивись мені в спину", "Козак Петро Мамарига"), повісті ("Гусенятко","Первінка", "Сіроманець", "Кінь на вечірній зорі", "Пересядка", "Літо на Десні", "В глибині дощів", "Манюня"), історичний роман "Северин Наливайко", кіносценарії ("Світ без війни", "Президент", "Білі квіти") митця.Пейзажні деталі в кіносценаріях відзначаються поліфункціональністю, прогнозуючи розгортання подій ("Президент"), унаочнюючи внутрішню еволюцію персонажа ("Білі квіти"), створюючи емоційний фон твору ("Білі квіти", "Світ без війни", "Президент"), окреслюючи напрямок концептуального розгортання образу головного персонажа ("Світ без війни"), увиразнюючи масштабність подій ("Світ без війни"), екзистенційний стан самотності ("Світ без війни"), набуваючи символічного значення внаслідок синхронізації подіям ("Світ без війни"). В оповіданнях і повістях М.Вінграновського описи природи, створені одоративними, звуковими, зоровими, синестезійними деталями, конкретизуючи презентативний або ретроспективний час творів, міфологізують образ лісу ("Не дивись мені в спину"), створюють емоційну тональність ("На добраніч", "Гусенятко", "Манюня"), утверджують ідею всеохоплюючого порядку ("Низько завязана", "Бинь-бинь-бинь…"), перемогу життя над смертю ("Кінь на вечірній зорі", "Сіроманець", "Низько завязана"), драматизують нарацію ("Гусенятко"), каталізують спогади ("Не дивись мені в спину", "Кінь на вечірній зорі"), окреслюють кульмінаційний епізод твору ("У глибині дощів"). Вінграновський частіше використовує портретні деталі, які унаочнюють наслідки воєнного лихоліття ("Первінка", "Кінь на вечірній зорі"), емоційні стани персонажів ("Президент", "Пересядка"), створюють комічний ефект ("Пересядка"), виконують характеротворчу функцію ("Низько завязана"), рідше - портрети-посилання, опосередковані портрети ("В глибині дощів"), портрет-назву, сутність якого полягає в тому, що одна-дві характерні риси зовнішності людини, означені автором, стають прізвиськом персонажа ("В глибині дощів", "Пересядка"). Розширюючи ретроспекціями презентативний час творів, М.Вінграновський реалізує мотив історичної памяті ("У глибині дощів", "Женя", "Наш батько", "Не дивись мені в спину", "Президент"), забезпечує введ