Порівняльний аналіз поетики жанрових модифікацій притчі ХХ століття, її традиційні та специфічні риси періоду модернізму. Літературний огляд творчості Джуліана Барнса, напрямки художніх пошуків письменника, типологія персонажів, символіка та алегоризм.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукДисертацію присвячено проблемі функціонування постмодерністської модифікації жанру притчі як конструктивної основи творів сучасного британського прозаїка Джуліана Барнса. У дослідженні впорядковуються погляди на притчу в синхронічному та діахронічному аспектах, здійснюється порівняльний аналіз поетики жанрових модифікацій притчі ХХ ст. у світлі концепції „відкритого твору”, доводиться самостійність постмодерністської притчі як жанрової модифікації. За результатами аналізу функцій допоміжних жанрових кліше масової літератури в архітекстуальній структурі романів Барнса доводиться визначальна роль притчі як першоелемента творів письменника.Саме в межах цієї тенденції досліджуються причини актуалізації і трансформації у новітній літературі архаїчних і класичних моделей малої прози - казки, меннипеї, анекдоту i особливо притчі. Релізація цієї програми передбачає вирішення таких завдань: - дослідити загальну теорію притчі у її розвитку; впорядкувати погляди на притчу в синхронічному (як на мовленнєвий та як на літературний жанр) та діахронічному аспектах; Обєкт дослідження - твори Дж.Барнса "Історія світу в 10 1/2 главах", "Англія, Англія", "Дикобраз", "Папуга Флобера", "Як усе було", "З любовю і т.ін.", „До того, як вона зустріла мене”, „Дивлячись на сонце”, що належать до різних періодів його творчості; предмет - своєрідність поетики постмодерністської притчі у творчості Джуліана Барнса. Теоретичне значення дослідження полягає у впорядкуванні, розширенні і доповненні існуючих визначень притчі й притчевості, в концептуалізації понять притчі класичної й некласичної, а також у запровадженні в сучасний літературознавчий дискурс нового терміну "постмодерністська притча" - художнього феномену, в якому конструктивні особливості попередніх модифікацій жанру поєдналися із принципами постмодернізму як специфічної художньої практики: інтерактивністю, гіпернаративністю, специфічною формою іронії, інтертекстуальністю, кроскультурністю тощо. У підрозділі 1.1, „Теоретичні аспекти дослідження жанру притчі”, проаналізувавши сучасний стан теорії притчі, дисертантка доходить висновку, що у сучасному літературознавстві поняття „притча” так і не набуло вичерпної дефініції, яка б окреслювала його чіткі семантичні межі і водночас забезпечувала б термінологічну визначеність.Звертає на себе увагу те, що більшість мандрівників Барнса - вигнанці, причому вимушені (подружжя Расселів з "Як усе було", Марта Кокрейн з "Англії, Англії") чи добровільні (Стюарт Хюз з "Любов і т.ін.", Джеффрі Брейтуейт з "Папуги Флобера"). Через це в очах носіїв "невротичної свідомості" - героїв романів Барнса - набувають символічного значення предмети, що не можуть вважатися символами у традиційно-притчевому контексті (опудало папуги ("Папуга Флобера"), фрагмент дитячого пазлу "Графства Англії" та брошюра з сільськогосподарчої виставки ("Англія, Англія"), зламаний гребінець, паперові серветки ("Як усе було") і т. ін.). Навколо цих предметів часто виникають вбудовані міні-притчі-параболи („притча про файли" з роману „Любов і т.ін.", побудована на розгорненні метафори „інформація прагне свободи"; „притча про порося” з „Папуги Флобера”; „притча про вулицю” з „Дикобраза” тощо). Так, у романі „Англія, Англія” автор займає позицію стороннього спостерігача природнього і тому неминучого й незворотнього процесу, що підкреслюється вжитою в романі циклічною моделлю часу. У творчості Барнса приклади персонажів-функцій можна знайти серед героїв тих творів, стилістика яких наближається до традиційно-притчевої - "Історії світу у 10 1/2 главах", "Дикобразу", "Англії, Англії".Проблема визначення притчі й гібридних жанрів на її основі, а також категорії притчевості, зберігає актуальність у сучасному літературознавстві внаслідок звернення новітньої літератури до інакомовних форм оповіді і виникнення нових жанрових модифікацій притчі. Притча доби постмодернізму, не втрачаючи генетичного звязку із попередніми модифікаціями жанру (екзистенціалістською та постекзистенціалістською), водночас під впливом постмодерністської концептосфери набуває унікальних характеристик (зокрема, у парадигмі авторсько-читацької взаємодії) , за якими її можна вважати самостійним явищем. Яскравою ілюстрацією такого спадкоємницького і водночас полемічного звязку виступає творчість сучасного британського прозаїка Джуліана Барнса, становлення якого як письменника відбувається під впливом світоглядної концепції постмодернізму. Притча у творчості Барнса може бути присутня як у вигляді вбудованого фрагменту (численні мікропритчі у „Папузі Флобера” дилогії „Як усе було” і „Любов і т.ін.”, „Дивлячись на сонце”), так і у вигляді конструктивної першооснови твору.
Вывод
Проблема визначення притчі й гібридних жанрів на її основі, а також категорії притчевості, зберігає актуальність у сучасному літературознавстві внаслідок звернення новітньої літератури до інакомовних форм оповіді і виникнення нових жанрових модифікацій притчі. Притча доби постмодернізму, не втрачаючи генетичного звязку із попередніми модифікаціями жанру (екзистенціалістською та постекзистенціалістською), водночас під впливом постмодерністської концептосфери набуває унікальних характеристик (зокрема, у парадигмі авторсько-читацької взаємодії) , за якими її можна вважати самостійним явищем.
Яскравою ілюстрацією такого спадкоємницького і водночас полемічного звязку виступає творчість сучасного британського прозаїка Джуліана Барнса, становлення якого як письменника відбувається під впливом світоглядної концепції постмодернізму. Успадковуючи такі специфічні риси британської інакомовної літератури як матеріальність, раціональність та історизм, Барнс творчо переосмислює їх у постмодерністському руслі, надаючи реалії та деталі перш за все сугестивної функції. Притча у творчості Барнса може бути присутня як у вигляді вбудованого фрагменту (численні мікропритчі у „Папузі Флобера” дилогії „Як усе було” і „Любов і т.ін.”, „Дивлячись на сонце”), так і у вигляді конструктивної першооснови твору. В останньому випадку притчевий вплив відчутний на всіх рівнях організації тексту.
За допомогою інакомовлення Барнс відбиває у своїй творчості такі концепти постмодерністської епістеми як деконструкція, симулякр, дискурс, причому останній може використовуватися і як претекст. Художня деталь, що стає в творах Барнса основою для вбудованих притч-парабол, несе на собі відбиток постмодерністської концепції знака. Поєднуючись із освяченими притчевою традицією міфологемами Дому, Острову, Шляху, вона створює у романах Барнса типовий для постмодерністської притчі ефект взаємопроникнення тимчасового й вічного. Притчеву природу творів підкреслюють і обрані автором специфічні типи дійових осіб: персонажі-функції, персонажі-маски або персонажі-метафори.
Ідея Історії посідає у творах Барнса те саме місце, яке займала у канонічній притчі одвічна позачасова Мораль, однак статусу універсальності не має. Хоча історія і виконує функцію універсального притчевого тла, на якому камерні історії набувають статусу філософського узагальнення, автор постійно підкреслює ілюзорність такого бачення, його залежність від інтерпретуючої свідомості. Деконструюючи історичний метанаратив („Папуга Флобера”, „Історія світу у 10 Ѕ главах”, „Дикобраз”), декларуючи симуляційну природу Історії („Англія, Англія”), її залежність від типу дискурсу та риторичних стратегій („Як усе було”, „Любов і т.ін.”) Барнс підштовхує читача до самостійних тлумачень, надає йому інтерпретативної свободи, чим і зумовлена висока інтерактивність його притч.
Список литературы
1. Тупахіна О.В. Жанрові модифікації притчі ХХ ст. // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004. - С. 184-186
2. Тупахіна О.В. Марґінальна особистість у постмодерністському інтерєрі дилогії Джуліана Барнса „Як усе було”, „Любов і т.ін.” // Мова і культура: Науковий щорічний журнал. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 7. - Т.VII. Ч.1. Художня література в контексті культури. - С. 173-179
3. Тупахіна О.В. Концепція історичного процесу в постмодерністському інтерєрі прози Джуліана Барнса // Мова і культура: Науковий щорічний журнал. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. VI. Ч.2. Художня література в контексті культури. - С. 192-199
4. Тупахіна О.В. Роман Джуліана Барнса „Папуга Флобера”: до проблеми жанрової ідентифікації // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. Число 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2006. - С. 145-147
5. Тупахіна О.В. Культура симуляції: тематичний парк розваг як модель світу у романі Дж. Барнса „Англія, Англія” // Мова і культура: Науковий щорічний журнал. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2006. Вип. 9. - Т. Х. Ч.2. Художня література в контексті культури. - С. 216-221
6. Тупахіна О.В. Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса „Папуга Флобера” // Актуальні проблеми словянської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. - Ніжин: ТОВ „Видавництво „Аспект-Поліграф”, 2007. - Вип. XIV: Лінгвістика i літературознавство. - С. 303-310