Аналіз специфіки художньої літератури ХХ століття на матеріалі творчості Т. Стоппарда. Розвиток інтелектуалізму в історії зарубіжної письменницької діяльності. Еволюція типу героя в драматургії Т. Стоппарда. Сутність тематичних ліній в п’єсі автора.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукУже в першій половині ХХ століття зявляються твори, ідейний зміст яких не виводиться безпосередньо “із зовнішнього”, фабульного зрізу тексту (твори Дж. Художні твори дедалі частіше набувають семантичної “багатошаровості”, їх прочитання вимагає від читача не просто йти за сюжетним розвитком, а докладати інтелектуальних зусиль, виявляти здатність і бажання розуміти вказівки й натяки, залишені в тексті автором, врахування яких необхідне для дешифрування смислів твору. Новою є концептуальна спрямованість прийомів, що використовуються, взаємопроникнення і переосмислення різноманітних філософських теорій, виражених у підкреслено ігровому модусі, який часто-густо припускає використання прийомів масової культури. Стоппарда, одного з провідних англійських і світових драматургів, низка пєс якого відповідає жанровому визначенню інтелектуальної драми. Мета роботи - виявити поетологічну своєрідність постмодерністської інтелектуальної драми на матеріалі творчості Т. Стоппарда.У ХХ столітті в межах філософських жанрів (роман, повість, драма) формуються самостійні жанрові різновиди - інтелектуальний роман/драма. Як постійні домінанти інтелектуалізму в літературі виділяються такі: основу твору становить авторська філософська концепція, традиційні етичні норми піддаються переосмисленню, проголошується авторський моральний імператив, серйозність проблематики поєднується з легкістю, іронічністю форми твору, інколи - карнавальністю, світ сприймається як текст. Пєси “Розенкранц і Гільденстерн мертві” і “Винахід любові” являють екзистенціальну ситуацію одинокої і заблуканої людини в чужому для неї світі, що породжує абсурд. Стоппарда - “життя - смерть - безсмертя”, яка модифікується в пєсах 1990-х рр. у тріаду “любов - забуття - творчість”. І якщо у “Розенкранці...” буттєве коло сходить до низки людських приходів у апріорно незбагненний людиною світ, який веде до смерті, то у “Винаході любові” життя постає як швидкоплинне, але творчість, яка надихається любовю, може дарувати безсмертя.Розгляд еволюції інтелектуалізму продемонстрував, що інтелектуалізм у літературі починає оформлюватися як одна з провідних ознак філософських жанрів у добу Просвітництва. Саме в цей час формуються домінанти художнього інтелектуалізму: основу твору складає авторська філософська концепція, серйозність проблематики часто-густо поєднується з іронічністю форми, іноді - з карнавальністю, світ сприймається текстуально. На різних етапах розвитку літератури інтелектуалізм набуває нових рис, усталюються жанри, яким дослідники дають такі визначення, як “інтелектуальний роман”, “інтелектуальна драма”. Стоппарда “Розенкранц і Гільденстерн мертві” та “Винахід любові”, які належать, відповідно, до раннього етапу творчості британського драматурга й до сучасного періоду його творчої діяльності, картина світу і людини формується під впливом таких філософських систем, як екзистенціалізм, постструктуралізм, постмодернізм і неоплатонізм. В контексті пєси “Винахід любові” концепти, які складають тріаду, відбиваються в синонімічних рядах: “життя - любов”, “смерть - забуття”, “безсмертя - творчість” і “безсмертя - знання”.
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У дисертації проаналізовано поетику постмодерністської інтелектуальної драми Т. Стоппарда. Творча спадщина британського драматурга постає як один із виявів нового постмодерністського етапу розвитку інтелектуалізму в художній літературі. Аналіз сконцентровано довкола трьох поетологічних “блоків”. По-перше, показано, що картина світу і концепція героя в пєсах Стоппарда демонструють взаємопроникнення елементів чотирьох філософсько-естетичних концепцій: екзистенціальної, постструктуралістської, неоплатонічної та власне постмодерністської. По-друге, розглянуто інтертекстуальність як один із провідних засобів інтелектуалізації художнього матеріалу, що поширює семантичний потенціал творів. На декількох рівнях проаналізована гра як унаочнення і принципу театральної дії, і самого механізму функціонування постмодерністського ігрового модусу. Розгляд еволюції інтелектуалізму продемонстрував, що інтелектуалізм у літературі починає оформлюватися як одна з провідних ознак філософських жанрів у добу Просвітництва. Саме в цей час формуються домінанти художнього інтелектуалізму: основу твору складає авторська філософська концепція, серйозність проблематики часто-густо поєднується з іронічністю форми, іноді - з карнавальністю, світ сприймається текстуально. На різних етапах розвитку літератури інтелектуалізм набуває нових рис, усталюються жанри, яким дослідники дають такі визначення, як “інтелектуальний роман”, “інтелектуальна драма”. Еволюція інтелектуалізму призводить до виникнення у ХХ ст. окремих жанрових різновидів, а саме: “інтелектуальна драма” (від Г. Ібсена до Т. Стоппарда) та “інтелектуальний роман” (від Т. Манна до А. Мердок і Дж. Фаулза). У творчості Т. Стоппарда представлений якісно новий - постмодерністський - тип художнього інтелектуалізму. В постмодерністській літературі інтелектуалізм виявляється на різних рівнях. В основі тематики та проблематики постмодерністських творів закладено певну філософську концепцію, яка досить часто базується на декількох вже існуючих філософських теоріях і сама по собі утворює концептуальний інтертекст. Пріоритетного значення набуває також розгляд етичних проблем. Головна інтелектуальна настанова полягає у розгалуженій полісемантичності тексту. Ускладнюється формальний аспект художнього твору, де провідним стає принцип гри, який на рівні поетики виявляється у ризомності, інтертекстуальності, пастіші, мовних іграх.
При цьому передбачається активне залучення читача до процесу “означування” художнього тексту, де читач починає функціонувати як “джерело смислу”. У постмодерністських інтелектуальних драмах Т. Стоппарда “Розенкранц і Гільденстерн мертві” та “Винахід любові”, які належать, відповідно, до раннього етапу творчості британського драматурга й до сучасного періоду його творчої діяльності, картина світу і людини формується під впливом таких філософських систем, як екзистенціалізм, постструктуралізм, постмодернізм і неоплатонізм. Зважаючи на це, можна говорити про інтертекстуальність концептуального характеру, коли в межах одного твору взаємодіють елементи різних філософських систем. Головні характеристики картини світу в інтелектуальній драмі Т. Стоппарда “Винахід любові” зводяться до того, що світ пєси є трансцендентним - це світ колишнього, смерті, світ-текст. Центральну проблему творчості Т. Стоппарда можна передати через тріаду “життя - смерть - безсмертя”. В контексті пєси “Винахід любові” концепти, які складають тріаду, відбиваються в синонімічних рядах: “життя - любов”, “смерть - забуття”, “безсмертя - творчість” і “безсмертя - знання”. література письменницький пєса
Тип головного героя в інтелектуальній драмі Стоппарда проходить еволюцію від беккетівського типажу героя-“клоуна”, героя-псевдоінтелектуала до героя-інтелектуала, мислителя, вченого, творця.
Сама доля героя становить певний текст, різновидами якого постають роль із пєси, міф, біографія, поема. Одним із принципів побудови інтелектуальної драми в цілому та відображення головних дійових осіб зокрема є парадоксальність і двійництво.
Аналіз інтертексту в пєсі “Розенкранц і Гільденстерн мертві” показує, що, вводячи абсурдистську модель світу в контекст шекспірівського “Гамлета”, Т. Стоппард створює свій варіант на основі беккетівської метафори ситуації людського буття. Герої Стоппарда перебувають у парадоксальному очікуванні смерті. Такою є їхня роль: герої вкинуті у текст, якому вони остаточно підпорядковані, який є для них невідомим і знаходиться поза межами розуміння. Атмосфера безнадійності поглиблюється тим, що персонажам Стоппарда навіть не надається можливості пізнати свою роль. Беккетівській метафорі пустки та безглуздості людського існування надаються нові відтінки, оскільки Стоппард поєднує два положення - екзистенціальну “вкинутість” людини в світ, який вже неможливо змінити, та постструктуралістське сприйняття світу і життя як тексту. Немає нічого, крім шекспірівського тексту, що перейшов у статус екзистенції, й саме в ньому знаходять існування стоппардівські герої.
Розгляд інтертекстуальності у “Винаході любові” дозволяє зробити такий висновок: платонівська концепція Еросу, античні ідеї, літературні сюжети та художні образи, які створені стародавніми авторами, рясно вводяться в пєсу і становлять її лейтмотиви. В свою чергу, упереджений вікторіанський погляд на них організовує певне протистояння та розкриває головну ідею пєси. Найголовніша цінність - це людське життя, яке щедро витрачається героями. Перед обличчям вічності стає яснішою відносність всіх “нормативів” та “настанов”. Ця нормативність ще нікого не зробила щасливим, нікому не подовжила життя: смерть однаково забирає і тих, хто встановлює закони, і тих, хто їх виконує, й тих, хто порушує норми та переступає через заборони. Лише талант і мистецтво можуть виправдати “порушників”. Розкриття цієї ідеї досягається шляхом спів- і протиставлення двох “золотих” епох (античної та вікторіанської) та виявлення їхньої схожості й принципової нерівноцінності.
Інтертекстуальність розповсюджується і на такий елемент драматичного твору як ремарка, внаслідок чого ремарка у пєсах Стоппарда досить часто змінює свою традиційну природу та функції. Ремарка стає одним із засобів розширення семантичного потенціалу драми, демонструючи відносність межі, яка відділяє реальність від гри, правдивість від художньої умовності. Принцип гри репрезентований у постмодерністській інтелектуальній драмі широко та різноманітно. Аналіз численних проявів мовних ігор (парадоксів, каламбурів, включень у текст іншомовного матеріалу, стильового різнобою тощо) показує, що мовні ігри спрямовані на типове для постмодерністської літератури відбиття амбівалентності зовнішнього світу, де одночасно сполучаються піднесене й низове, трагічне й комічне, серйозне та жартівливе, стародавнє та сучасне. В багатозначності речення, фрази, а подекуди навіть і окремого слова проступає проекція сприйняття світу як тексту, а тексту - як світу, який не можна обмежити однозначною вербальною трактовкою.
Список литературы
1. Диалог в пьесах У. Шекспира “Гамлет” Т. Стоппарда “Розенкранц и Гильденстерн мертвы”: сопоставительный анализ // Літературознавчий збірник. - Вип. 9. - Донецьк: ДОННУ, 2002. - С. 154-177.
2. Поэтика названия интеллектуальной драмы Т. Стоппарда “Изобретение любви” // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. - Вип. VI. - Т.6. - Ч.2. Художня література в контексті культури. - С. 263-269.
3. Поэтика писательских образов в интеллектуальной драме Т. Стоппарда “Изобретение любви” // Літературознавчий збірник. - Вип. 17-18. - Донецьк: ДОННУ, 2004. - С. 178-187.