Виявлення неповторних, глибоко індивідуальних рис, ознак і закономірностей суто тютюнниківської поетики. Еволюція творчості Тютюнника від традиційного реалізму до поглиблених неореалістичних тенденцій, які розвивалися в художньому світі прозаїка.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукІ саме така, стоїчно-аналітична, філософсько-естетична націленість Гр.Тютюнника на правду і тільки правду (адже відомо, що великий талант - навіть крізь особистісну трагедію - розквітає тільки в істині), безперечно, дала можливість митцеві відкрити в прозі не тільки новітні соціально-психологічні пласти буття народного, а й разом з тим “відкрити нову свідомість, нові ідеї і нового героя”, більше - “психо-філософію України” під фінал апокаліптичного XX століття. Тютюнника нагадує, так би мовити, “ззовні” академічно-класичні зразки “утрадицієного” письма Панаса Мирного або ж І.Нечуя-Левицького, - все ж при поглибленому аналізі, структур мікропоетики прози Гр.Тютюнника, як ми переконалися в процесі наших спостережень, відкривається ніби “неокласичний” (але далебі не експериментально-змодернізований), такий “встояний”, вивірено-стабільний (й, що вельми цінно - ментальний), неореалістичний рівень функціонування слова, рівні відкриття та осягнення ним найрізніших іпостасей національної психіки й філософії. диференційований підхід до проблеми сюжетики й сюжетності та аналіз надзвичайно “втаємниченого перетікання” сюжету в архітектоніку та композицію новел Гр.Тютюнника, й відтак аналіз сюжету як багаторівневої структури в “тілі” композиції; виокремлення із сюжету самодостатньої одиниці - ситуативного ланцюга, що ніби займає “проміжне становище” між власне сюжетом і рухом композиції; на методологічно оновленому рівні проаналізовано вельми посутню естетичну роль архетипних сюжетів, знаків-лексем, символів та метафор у сутності “генетичного коду” поетики Гр.Тютюнника; парадигмальне функціонування цих архетипних структур та “композиційне монтування” таких елементів (на прикладі новели письменника “Три зозулі з поклоном”); Але, напевне, найвищим духовно-естетичним досягненням прози Гр.Тютюнника, попри її, здавалось би, такий зовнішній “традиціоналізм”, стало відкриття письменником справді новітнього героя, самої серцевини національного життя, із сокровенного ядра народу; відкриття цілої системи персонажів, поміщених прозаїком у нову шкалу духовних, естетичних та філософсько-ідеологічних цінностей.