Аналіз поетики та жанрових особливостей малої прози М.С. Гумільова стилізованих під новелістику італійського Ренесансу, лицарські романи та романтичні новели XIX століття. Використання ним символів, інтертексту, автоінтертексту та міфопоетики у творах.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УДК 821.161.1-32 Гумільов. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукЗахист відбудеться 24 жовтня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н. З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Дослідження довело, що важливу роль в цих творах відіграють символи, інтертекст, автоінтертекст та міфопоетика. Дослідження засвідчило тісний звязок малої прози цього періоду із релігійно-філософськими та художньо-естетичними концепціями Гумільова, з його прагненням створити нову естетику акмеїзму. Новелістика Гумільова своєрідно відобразила загальні тенденції розвитку літератури “срібного століття”: процес оновлення історично сформованих жанрів новели за рахунок стилізації, інтертексту, автоінтертексту, міфопоетики та широкого використання символіки.Однак вивчення творчості Гумільова вирізняється певною однобокістю: переважна увага приділяється поетичному та літературно-критичному доробку письменника, а проза та драматургія традиційно вважаються другорядними, вторинними щодо поезії, і до цього часу вони не викликали особливого інтересу. Тому її аналіз може сприяти більш глибокій інтерпретації багатьох творів Гумільова та привести до нового розуміння його творчості у цілому, що й зумовлює актуальність вивчення новелістики письменника. Обєкт дослідження - новели Гумільова, написані у другій половині 1900-х років: “Радости земной любви” (1907), “Золотой рыцарь” (1907), “Принцесса Зара” (1908), “Дочери Каина” (1908), “Последний придворный поэт” (1908), “Скрипка Страдивариуса” (1908), “Лесной дьявол” (1908), “Черный Дик” (1908), які, згідно із задумом автора, мали скласти книгу новел “Тень от пальмы”, а також його лірика, драми, літературно-критичні статті, листи, мемуари сучасників. Мета дослідження - виявити художню специфіку та авторську концепцію новел Гумільова 1907 - 1909 років, зясувати їхнє місце та роль у творчому доробку автора зокрема і російської літературі “срібного століття” загалом. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому що: - уперше було здійснено всебічний аналіз новел “Радости земной любви”, “Принцесса Зара”, “Золотой рыцарь”, “Дочери Каина”, “Последний придворный поэт”, “Скрипка Страдивариуса”, “Лесной дьявол”, “Черный Дик”, і на цій основі виявлено та схарактеризовано їхні художні особливості, запропоновано інтерпретацію закладеної в них авторської концепції;Філіппов видали зібрання творів Гумільова у чотирьох томах (1962 - 1986), прозою його зацікавились і читачі, і дослідники. Після “реабілітації” Гумільова у СРСР, у журналі “Огонек” (1987) опубліковано “Африканский дневник”, а у 1990 році вийшла у світ збірка творів Гумільова “Золотое сердце России” (укладач та коментатор - В. Вони не дають ні ґрунтовної характеристики кожної із новел, ні, тим більше, узагальнюючої концепції новелістики Гумільова, її місця у творчості письменника і в російській літературі. Книга “Тень от пальмы” Гумільова, мабуть, була “тенью созданий” “мастеров стиля” Середньовіччя та Ренесансу, про яку він згадував у листах, тобто рецепцією та розвитком їхнього художнього досвіду та світорозуміння. “Теоретичне обґрунтування дослідження” викладено основні теоретичні положення, що стали підґрунтям для аналізу малої прози Гумільова 1907 - 1909 років: сучасні уявлення про символізм, постсимволізм взагалі та акмеїзм зокрема, міфопоетику, стилізацію, інтертекст, жанр новели.