Основні етапи становлення та входження творчості Ліни Костенко в українську літературу. Провідні мотиви лірики, драматизм внутрішньої діалектики. Інтимна лірика Ліни Костенко. Місце неповторної поезії Ліни Костенко в українській та світовій культурі.
Аннотация к работе
Тема даної курсової роботи «Поетика Ліни Костенко.Нові спекти» є вкрай актуальною для вивчення. Думаю, що без таких людей, як Ліна Костенко, всі розмови про високе призначення поета - тільки красиві слова. У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична память.Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури. Незабутнє враження справляють її поезії “Пастораль XX сторіччя”, “Доля”, “Ліс”, “Біла симфонія”, “Балада моїх ночей”, “Давидові псалми” тощо. Ліна Костенко взяла на себе обовязок поставити свого сучасника перед нормами, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі.Костенко приходить у післякультівську добу на хвилі «хрущовської відлиги» разом з такими поетами-»шістдесятниками», як І.Драч, Б. Костенко, митця непростої долі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадянськи активного, характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, творчими пошуками в царині форми вірша, строфічної будови. Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи «провокативний» стиль життя - елементи, з яких критики звикли складати портрет митця і створювати йому похвальну громадську опінію. Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним «словником» символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення.В Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». Науковець В.Базилевський з цього приводу підкреслює: «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське, її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас». Це стосується і віршів про відомих митців, історичних осіб, і поезій, де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режимові. Ніби вірш про трагедію окремого митця і окремого народу, - а виявляється, не тільки циганки і не тільки її одноплемінників стосуються слова: І що їм всім до того, що ти корчишся з болю? Звичайно, були з-поміж них і люди без церберських синдромів, люди, щиро зацікавлені, аби книги Ліни Костенко не калічилися, а прийшли до читача такими, як вони написалися, але що вони могли вдіяти - система завжди сильніша за людину.» Вірш «Мимовільний парафраз» написаний від імені тоталітарної системи: Поет, не дорожи любовію народной, бо не народ дає тобі чини.В Ліни Костенко поруч з соціальними та загально філософськими проблемами в поезіях йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не завжди маємо достойний обєкт для любові. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи Ті люблять, чи й не відповідають на почуття. Мабуть, вперше в усій українській літературі в «Світлому сонеті» Ліна Костенко змістила спектр дійсно у світлу сторону: Світлий сонет У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття; від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довіря до обранця, наснаги й вершини почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування.А вона, справді-бо геніальна поетеса, боїться слів, їй страшно взяти в руки перо і почати віршувати: Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. Сущий світ - це дійсний світ, адекватний звичайним словам, які неодмінно були або є «чиїмись», це, у потрактуванні Поетеси - «розмовка побутова», «дзвінкий дивертисмент метафор, слів», а Поезія - це те, чого не можна до кінця передати у слові - любов, свято, квіти, молитва. Наскільки воно є поетичним, настільки воно є справжнім - про це теж писали теоретики філософії поетичного слова: «Поезія нагадує ілюзію чи сон у порівнянні з реальною й крикливою дійсністю, у котрій ми ніби живем... дійсною є мова поета й завдання, яке він виконує власним існуванням» (М.