Дослідження поетики художнього простору в творчості Ольги Седакової у сучасній літературі в статичному та динамічному аспектах і розкриття в образі центроспрямованого руху. Взаємозв"язок індивідуального образу простору і художнього простору в її поезії.
Аннотация к работе
Дніпропетровський національний університет ПОЕТИКА ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ У ТВОРЧОСТІ ОЛЬГИ СЕДАКОВОЇЗахист відбудеться ”1 ”листопада 2001р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.08.051.12 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, Дніпропетровськ, пр. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49025, Дніпропетровськ, вул. Взаємозвязок індивідуального образу простору і художнього простору О.Седакової простережується в статичному і динамічному аспектах і розкривається в образі центроспрямованого руху. При цьому виявляється ряд кореляцій принципів художнього простору з принципами організації простору в традиційних культурах. Дослідження індивідуального образу простору й аналіз засобів вираження художнього простору відкривають перспективи осмислення змістовного плану поезії О.Седакової.Творчість Ольги Олександрівни Седакової, поетеси, що “працює в межах духовної традиції”, беззаперечно визнана подією літературного життя Європи в останньому десятилітті ХХ століття, є найбільш загадковим і яскравим явищем у російській літературі на порозі нового тисячоріччя: лауреат Паризької премії Російському поету 1991 року, Європейської премії поезії 1995 року, Ватиканської премії імені Володимира Соловйова 1998 року, перша з російських поетів, удостоєна в Англії почесного університетського звання "Роет in residence". Багатогранність творчості О.Седакової (поезія, проза, переклади, наукові дослідження) щонайкраще може бути охарактеризована в контексті причетності поетеси до "семіотичного кола" (чи як його ще називають "академічного авангарду" 70-х років), ядро якого склали С. Однак як позитивні відгуки авторитетних дослідників (С.Аверінцева, Д.Бавільського, В.Полухіної, В.Василькової, Вл.Славецького), так і протилежно орієнтовані (наприклад, Ю.Колкера), не можуть зупинити прагнення до комплексного наукового дослідження поетичного феномена О.Седакової. Один із перших кроків на цьому шляху зроблений М.Эпштейном, який повязує творчість О.Седакової з метареалізмом, водночас М.Липовецький, досліджучи поезію О.Седакової, характеризує її як необарочну; є також підстави припускати, що творчість поетеси не має спільних рис з існуючими літературними течіями (на це, зокрема, указував С.Аверінцев). Спроба розглянути поезію О.Седакової у контексті її просторової орієнтації може наблизити наукову думку до розуміння поетичного феномена О.Седакової “зсередини” того простору, у який вона вводить читача, а тому дисертація присвячена вивченню просторового аспекту художнього світу О.Седакової як принципового для естетики, філософії творчості та поетичного бачення поетеси.У першому розділі - "Індивідуальний образ простору у творчості Ольги Седакової" - розглядається фактор просторовості як визначальний у картині світу; моделюється індивідуальний образ простору її творчості; визначається коло понять, що структурують і описують індивідуальний образ простору в інваріантах. Седакова ототожнює динаміку і статику, уявляючи простір і шлях як одне ціле, звязок всього буттєвого, підкреслюючи присутність сакрального кожного і будь-якому відрізку цього простору. Репрезентація традиційних сюжетів чи “вічних мотивів” в творчості Седакової зумовлена уявленням поетеси про природу творчості як такої, що повязана, по-перше, з перетворенням авторської особистості, яка прагне до діалогу з культурною спадщиною, з необхідністю “розшифрувати” “глибинну семантичну спорідненість” (О.Седакова) сюжетів і мотивів; по-друге, з “співавторством” не лише простору емпіричного, але й міфологічного. Так, щоб сказати про пагорби, О.Седакова спочатку говорить про переможця, що долає обмеженість свого простору, далі про тих, хто споглядає ("ми") й інших "героїв", що долають внутрішній, закритий від “нас” простір, і завершується вірш вираженням того, як існує цей внутрішній, невідомий "нам" простір за допомогою багатьох героїв: "хлопчика", що "йде", "репяха", що "свище і хльостає", "надії", що теж "хльостає", "духу", що падає. О.Седакова актуалізує це "перехрестя", знову виступаючи в ролі “перекладача” - цього разу з простору однієї традиції в простір іншої.