Переосмислення та занепад постмодерністської категорії "симулякр" в романі М. Кундери "Торжество мізерності". Образний ряд роману. Новий підхід до зображення людини. Другорядні елементи художньої структури роману. Наративна специфіка і мінімізація форми.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса ШевченкаЗенкін зауважував: Мілан Кундера, в порівнянні з Бальзаком, ще більш посилив цю анекдотичність, розповідаючи вже не просто анекдот, а „поганий анекдот” у дусі Достоєвського, низку безглуздих і неблагопристойних скандалів [4, с. Кундери до анекдоту проявилось ще у 1963 році, коли у його маленькій книжечці „Смішні кохання” раптом виникають „меланхолійні анекдоти” - три історії про кохання так були названі самим автором, а потім ця структура розширювалась, врешті, утворивши велику книгу новел анекдотичної жанрової природи у 1970 році. Кундера звертає увагу, що Калінінград не був перейменований, вочевидь тому, що ніхто не міг пригадати саму постать, на честь якої було назване місто. Персонаж Шарль про Калініна каже: Ця людина не мала жодної реальної влади, вбога, нешкідлива маріонетка, однак впродовж досить тривалого часу він був головою Президії Верховної Ради, тобто з точки зору протоколу це була найбільш впливова людина в державі. Зокрема, 1) він потрапляє до кола яскравих постатей сучасності, 2) перебуває в колі не менш яскравих сучасників доби Сталіна, 3) протиставляється Канту, похованому в Калінінграді-Кенігзберзі, 4) стабільність назви міста Калінінград як історичний жарт, 5) несемантизоване мовчання окреслює мізерність, як і „тарабанщина”, 6) за допомогою метафорики памяті.