Вивчення біографії Євгена Маланюка. Історизм поезії митця. Характеристика особливостей поезії міжвоєнного часу й доробку, написаного після Другої світової війни. Аналіз поглядів Маланюка на сучасну йому поезію, ставлення до поетів Нью-Йоркської групи.
Аннотация к работе
Євген Маланюк (1897 - 1968)Маланюк усією своєю творчістю був спрямований на батьківщину, хоча його повернення розпочалося лише через два десятиліття по фізичній смерті, яка сталася 16 лютого 1968 р. в Нью-Йорку. Маланюк був безпосереднім учасником трагічних спроб реставрування національної державності. Від перших сторінок табірного калуського альманаху «Озимина», що починався циклом «Держава Жовтня» і до останнього вірша з «Ностальгії», посмертної книжки «Перстень і посох», де нездійсненна мрія постає в образі понтійської Навсікаї, не вгасає «державницький мотив» поезії Є. Маланюка. На вершині ієрархії - Бог, вища справедливість, вищий суддя; поет - ланка між Богом і землею, Україною, творець вертикального виміру степової, площинної батьківщини, натхненник її нової державної історії: Шматками розпадається морок, І ти, - нащадче мій, збагнеш, Як крізь тисячолітній порох Найперше вона відтворювала обшири «Степової Еллади», віддаленої од поета у просторі, реставрувала ознаки «Риму», тобто державництва, викликаючи з товщі часу «варязький первень» княжої доби (він був прихильником норманської теорії утворення Київської Русі), звертаючись до образів багатьох діячів світової історії, «проектувала» майбутнє України: Стомившись бути полем бою, полем, Що байдуже приймає щедру кров, Коритися сей нарід був здоров, Молив віки, як ми тепер ось молим.