Аналіз формування "Я-концепції" у дитини 1-3 років у структурі самосвідомості дитини раннього віку. Підходи до тлумачення феномену самосвідомості у ранньому дитинстві. Методи підвищення педагогічної культури батьків з питань розвитку самосвідомості.
Аннотация к работе
Особливості становлення психологічних засад самосвідомості у дітей 1-3 років Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність дослідження. Самосвідомість, як важливий структурний компонент особистості, є тим внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати дію навколишнього середовища, але й самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати міру та характер особистої активності. В результаті людина не тільки може відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в ньому, пізнавати і свій внутрішній світ, переживати його і певним чином ставитися до себе. Самосвідомість, з одного боку, як би фіксує підсумок психічного розвитку особистості на певних етапах її існування, а з іншого боку, в якості внутрішнього усвідомленого регулятора поведінки самосвідомість впливає на подальший розвиток особистості. Вона є однією з істотних умов безперервності розвитку особистості, рівноваги, яка встановлюється між зовнішніми впливами, внутрішнім станом особистості і формами її поведінки. Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення - засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка. Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя, - писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Шелованов. Усвідомлення малюком власного існування того, що він окремий, незалежний від інших людей і предметів. Його вивченню присвячена велика кількість робіт вітчизняних вчених таких як Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П.Р. Чамат, І.І. Чеснокова, К.В. Шорохова. Серед іноземних психологів найбільший внесок у розвиток цієї проблематики зробили Р. Бернс, У. Джемс, Ч. Кулі, А. Маслоу, Дж. Мід, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл, З. Фрейд, К. Хорні, Е. Еріксон, К.Г. Юнг та багато інших видатних вчених. Криза першого року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну [10]. Дитина хоче діяти сама, її більше не влаштовує положення ляльки, яку годують, пеленають, дають іграшки, коли хочуть розмовляють, коли не хочуть - не розмовляють. У ранньому віці дитина вже не безпомічна істота, вона надзвичайно активна в своїх діях і в прагненні до спілкування з дорослими. Заззо), розмірковуючи над тим, де ж середина шляху психічного розвитку людини від моменту народження до зрілого віку, відносять її до трьох років.