Початок інституційного розколу українського православ’я в роки війни. Виникнення Автономної Православної Церкви в Україні в період окупації. Формальність перебування в юрисдикції Московського Патріархату Церкви, очолюваної митрополитом О. Громадським.
Аннотация к работе
Стаття присвячена виникненню Автономної Православної Церкви в Україні в період німецької окупації. Ця Церква, очолювана митрополитом Олексієм Громадським, перебувала в юрисдикції Московського Патріархату, проте цей канонічний звязок був лише формальним.У вересні 1940 р. митрополит Варшавський Діонісій Валединський повернувся до управління Православною Церквою в Генерал-губернаторстві й вже на другий день німецько-радянської війни звернувся до німецької влади з проектом відновлення своєї юрисдикції на Сході на підставі того, що чимала частина земель (Волинь, Полісся) до 1939 р. входила до Варшавської Митрополії, а більша частина його єпископату залишилася на цих теренах.28 червня 1941 р. він звернувся з окремим посланням до духовенства і вірних Волині, а також написав листи до своїх колишніх архієреїв [9, с.217-219].10 липня єпископ Луцький Полікарп Сікорський підпорядкував собі Рівненський, Дубенський і Кременецький повіти. Певний час митрополит Діонісій вів активне листування з архієпископом Олексієм Громадським, сподіваючись повернути його в свою юрисдикцію і призначити адміністратором в Україні. 11 серпня 1941 р., коли німецькі війська вже зайняли волинські землі, він надіслав декрет владикам Олексію, Полікарпу і Олександру, в якому констатував відновлення канонічного звязку з ними, пропонував скликати архієрейський Собор у Кременці або Почаєві для впорядкування церковного життя, розпорядився знову розділити Волинську єпархію на дві частини: Кременецьку - під управлінням архієпископа Олексія Громадського, та Луцьку - на чолі з владикою Полікарпом Сікорським, піднесеного цього ж дня до сану архієпископа Луцького і Ковельського. До Помісного Собору Православної Церкви на Україні в складі ієрархії, духовенства і мирян вважати нашу Церкву і її ієрархію в канонічній залежності від Церкви Російської. Рішення архієрейського зібрання він вважав неправомірним з кількох причин: по - перше, підпорядкування Православної Церкви в Україні РПЦ розглядалося як неможливе через те, що "під теперішню пору не існує правильної й на засадах канонічних організованої Церкви російської", по-друге, Православна Церква в Україні, згідно з Томосом Константинопольського патріарха від 13 листопада 1924 р., була незалежною Церквою і "перебувала в канонічному звязку з великою Церквою Царгородською"; по-третє, оскільки канонічне право забороняло поширювати повноваження одного церковного обєднання за рахунок іншого, "Московська Патріархія з її місцеблюстителем митрополитом Сергієм, підпорядковуючи собі терени нашої св [ятої] Автокефальної Церкви, поступала всупереч приписів канонічних" [8, с.681-683].