Етапи становлення позитивістської філософії науки. Особливість спрямування еволюції уявлень про навчання від монізму до плюралізму. Аналіз суб’єктності та об’єктивності знання. Суть принципу верифікації, який відстоювали представники неопозитивізму.
Аннотация к работе
ПЛЮРАЛІЗМ У ФІЛОСОФІЇ ТА НАУЦІ Шевчук С.Ф. Плюралізм, і пов’язана з ним толерантність, які так не подобаються прихильникам авторитарного світогляду, є особливо значимими у посттоталітарному світі з його потребами демократизації та гуманізації. У той час, як історія філософії вражає багатоманітністю різних шкіл, напрямків, течій, наука в її класичній формі тяжіє до одноманітності, однозначності. Проблему плюралізму у філософії досліджували Аристотель, Ф. Бекон, Г.В.Ф. Гегель, Столович Л.Н., Ойзерман Т.І., Зотов А.Ф. та інші. Проблему плюралізму в науці розробляли відомі філософи науки І. Лакатос, П. Фейєрабенд, Т. Кун, К. Поппер та інші. Плюралізм, як термін, був запропонований німецьким філософом Х. Кожен видатний філософ був переконаний у тому, що саме йому вдалось накінець перебороти дискредитуючий філософію плюралізм вчень, заперечивши теорії своїх попередників і створивши істинну філософську систему. Відомий філософ науки В.С. Стьопін виділяє три етапи розвитку науки: 1) класичне природознавство (його завершення - кінець ХіХ - початок ХХ століття), 2) формування некласичного природознавства (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття), 3) некласичне природознавство сучасного, НТР-рівського типу (постнекласичний етап).